Читати книгу - "◇•молоко•□, Absyrd"

#сни


◇•Молоко•□


Частина 1
Ліс... Я чую крики чоловіків, гавкіт собак,і вітри,що шепочуть мені.Я біжу,біжу, і падаю,підіймаюся і знову мчу.Кожен крок на твердому ґрунті-це подих свободи. Ліс не просто існує-він живе! І я з ним! І ми разом!Ахаха..Вони,вони біжать за мною.Їхні крики здаються тепер далекими,навіть неважливими.Я не дамся.Це моя воля,і вона ніколи не зникне.Мої ноги болять,а серце..серце рветься.
Кров стікає по щиколотках, але я не спиняюсь.Нехай болять,нехай ріжуть камені.


Частина 2
На зубах хрустить хітиновий панцир.Безталанні малі істоти-жуки.Вони намагаються пручатися, ворушаться,але я вже відчуваю,як їхні крихітні лапки ковзають по язику,як жалюгідні тільця тріщать під тиском щелеп.
Вода омиває мой змучені ноги,проникає в глибокі подряпини.Краплі крові змішуються з прозорою течією.Приємно пече.
Теплі нутрощі дрібних істот розтікаються по язику.Ковток.


Частина 3
Вечір.Стає прохолодно.Я йшов через ліс,не знаючи точно куди.Чую шум.Тріск,порушений спокій,і ось,із-за темної хвої,з'являється він.Величезний,масивний.Я не відступаю,а ведмідь насувається,гарчить.Знаю,що часу мало,починаю бігти.Він кидається за мною.Гілки дряпають обличчя.Попереду схил. Різкий,грубий,але це єдиний шлях.Я не зупиняюся.Стрибаю вниз, падаю,скочуюсь,земля крутиться.Ведмідь зупиняється на краю,але не стрибає,дивиться на мене згори,а я дивлюся на нього.Він розвертається і зникає між деревами.А я лежу в багнюці,здираючи з обличчя шматки трави.Звук.Оплески.Повільні,розмірені.Повертаю голову й бачу її.Дівчина років двадцяти.Одяг міський: куртка,джинси, кросівки,але ми не в місті.Безкрає поле тягнеться за її спиною.Вона посміхається.

-Дуже..ефектно.-каже вона простягаючи руку до мене.

Я піднімаюся на лікті, витираю кров з кутика рота. Відчуваю,як усмішка розтягає мої губи.

-Хочеш спробувати?Можу організувати забіг, - хриплю я.

Вона нахиляє голову, вивчає мене.

-Ні, дякую.

Я всеж беру її з руку і підіймаюсь.
Білий психлікарняний одяг вже давно не білий.Рваний,пошарпаний.Чи треба мені позбутись свідка?
Сонце закотилось далеко за обрій.Вона дістає з рюкзака лампадку.Освітлює побите обличчя та глибокі рани на тілі.

-Ти йдеш?-питає вона.

Куди?А хіба важливо?..

-Так.-відповідаю я.

І ми пішли.
Йшли не довго.Селище розтяглось переді мною,а її будинок був одним з перших помічених.Хата була акуратною.
Кімната без зайвих елементів.Я дістав гілку.Вона провела у ванну.Теплий душ.З'явився час на рефлексію,всеж сьогодні був доволі насичений день.Дівчина чистила зуби,час від часу вказувала на потрібні ємкості.На них не було тексту,лиш кольори.Пізніше вона знайшла під ванною зубну щітку,не підіймаючись подалв мені і продовжила щось шукати.Ще одна ємкість.Ця істота встала і вимкнула воду.

-Зараз буде боляче.-занадто радісно сказала вона.

Але я не відчував болю.Мій мозок точно не переймався цим.В ніс вдарив запах спирту.

Після цих процедур втомлено поплентався із ванни і,після небагатослівної вказівки, ліг на єдине ліжко,що знаходилось тут.Світ снів поглинув мене.Втілення хаосу,страху і невизначеності.Густий туман.


Частина 4
Пройшов тиждень.Тиждень страждань,не інакше,але страждань веселих і бажаних.Вона називала це навчання.Ігри на смерть.Я і справді навчився багато чому.Кожне слово,а тим паче жест стали рубцями в пам'яті.Потім сказала ,що я готовий,і я погодився.


Частина 5
Іронія.Я так далеко забіг,щоб повернутись до цього місця.Психічна лікарня була напроти цієї дев'ятироверхівки.Ми піднялись на п'ятий поверх.
Квартира була старою,як цілісний експонат з музею,але я ніколи в них не був.Проходячи через коридор,я відчував на собі погляди. Деякі двері були відчинені,і через них я бачив старі обличчя.Бліді та замислені.Були люди різного віку.Навіть діти.Вцілому дванадцять жителів.Вона показала ванну-скромну,як і туалет.Кімната,що чекала на мене,була без антикваріату.Три койки,два столи,один з яких покритий паперами і на ньому ж стояв ,на диво новий, телевізор, іншого наче ніколи не чіпали.На одній койці лежала стара(людина похилого віку).Дівчина повідомила ,що я житиму із нею.

Прийшла ніч,я дивився у вікно на прожектори ,що освітлювали територію психлікарні.Вони розмивали контури цього простору.Вони нагадували про життя там,але чи можна це назвати життям?
Молоко було холодним,але приємним на смак.Я навіть не замислювався, лише відпив.Мене знову охопила безтурботність.Але раптом це відчуття змінилося.Я почав сповзати по стіні,склянка з молоком впала з моїх рук,і рідина розлилася по старій, дерев'яній підлозі.Стара,що лежала на койці , раптом почала щось промовляти.Її очі закотились.Але не вона була проблемою. Все в кімнаті почало танути, змішуватись. Галюцинації накривали мене. Усі предмети ставали розмитими, втрачаючи форми і сенс.
Я оговтався зранку.Нікого поруч,і склянки теж.Сів на ліжко,ще не зовсім оговтавшись від того,що пережив вночі.Вона прийшла і повідомила,що сніданок готовий.
Коридор квартири виявився довгим і закрученим,в кінці розширювався.Всі зібрались за столом.Хтось сміявся,інші розмовляли,а діти,зібравшись в одну купку,весело запускали маленькі дерев'яні кораблики у велику чашку з чаєм.
Чоловік,років двадцяти шести,стояв не так далеко від столу,нахилившись у бік моєї новоспеченої подруги.Він задів її.Ніхто не звернув уваги.Подруга,котра до того не виявляла жодної емоції,глянула на нього з під лоба.Але вона не перечила йому.Чому?Мене забавляла ця примітивність,однак разом з цим злість швидко і невгамовно розросталась.Він полетів у бік шафи.Переполох.Діти злякались і хутчіж покинули цю частину коридору.Більшість піднялась.Деякі пішли за дітьми,хтось підбіг до шафи,інших паралізував шок.Я лишився сидіти.А вона,моя подруга, дивилась на мене,точно розуміла хто винуватець подій.
Увечері більшість членів цього сімейства вирішила..вирішила влаштувати бунт у лікарні?Я не розумів задуму але пішов.Деякі проникни безпосередньо на територію будівлі,а хтось був на полі,до тих,хто був на полі вибігли охоронці,їм були непереливки.Із лікарні почулись постріли,лікарі бігли,але не довго,їз наздоганяли члени сімейства.
Знайоме обличчя.Мій лікар. Я побачив його,він вибіг на поле,а на його обличчі був страх.Не просто від пострілів,не тільки від криків,а й від того, що побачив мене.А хто я?Безжальний вбивця.
Члени сімейства побігли в його сторону.Вони його вб'ють.Я відчував як серце забилось швидше.Випередив їх,підбіг і зупинився перед лікарем.

-Його не чіпати,-сказав я.

Можливо,це було не те,чого вони очікували,але все ж послухались і відійшли.
Я повів його за руку,пройшли через пролом у стіні,що оточувала територію лікарні.Моя родина вже завершила свої справи.Крок за кроком по сходах.Раптово хтось із сусідів вибіг на галас у під'їзд.

-У нас все добре.-промовила моя подруга,не змінюючи виразу обличчя.

Сусідка посміхнулась і одразу скрилась за дверима, ніби нічого й не трапилось.
Всі повернулись у квартиру.Стару,що ночувала зі мною,перевели в іншу кімнату.
Ми лишились удвох.Я і мій лікар.Він сидів біля койки,весь тремтів.Я повільно зачинив двері.

Садизм,прагнення контролю,жорстокість-це все частини мене.Я опустився до нього,почав розстібати його сорочку. 

Перший ґудзик.

Спроба схопити і тримати.Хочу щоб він став моїм.
Спогади про нього почали вливатися в мою свідомість. Я згадав,як він дивився на мене,як його погляд випромінював доброту і співчуття.Він був світлом у темряві.Він моє все.

Другий ґудзик.

Його очі наповнились слізьми.
Я хотів більше,хотів його.

Третій ґудзик.

Чому..Чому я це роблю?! Як я смію доводити його до сліз? Ні. Ні! НІ! Зупинись!

Я завмер.

На ватних ногах я зробив крок назад.Серце калатало. Я дивився на нього,сльози все ще текли по його обличчю.
Підійшов до столу.Взяв залишене моєю подругою молоко.Налив в склянку.Цього разу воно було нормальним.Взяв іншу склянку,налив молока й туди.Страх в його очах потроху зникав.
Я підійшов до нього,повільно,не роблячи різких рухів.Простягнув стакан з молоком.Він не відразу взяв,дивився на мене.Я просто стояв і чекав поки зважиться.І ось,він нарешті взяв стакан,притиснув до грудей,але так і не випив.Я сів поруч з ним.