Читати книгу - "Шляхетна смерть, Данило Чикиш"

Опівдні. Прекрасний літній день. Коридори та кабінети адміністрації порожні. Лише у приймальні сенатора Келлога яблуку нема де впасти. Щойно я увійшов до кімнати, розмови моментально замовкли. Хтось демонстративно відвернувся, щоб не дивитись у мій бік, хтось навпаки – став із неприхованим інтересом мене розглядати. По всьому було видно , що присутні тут дрібні та середні чинуші не щодня бачать солдата у повній викладці.

— Сенатор зайнятий! — прописклявив гарненький секретар, перегороджуючи мені шлях, коли я підійшов до дверей кабінету. «Сенатор точно гей..,» — промайнуло в моїй голові дивлячись на напомажені губи та наманікюрені пальці його особистого помічника.

— Мені. Треба . — гукнув я. Секретар зіщулився, але не відійшов. Довелося гранично акуратно, щоб не зламати, відсунути його убік.

У кабінеті сенатора панувала напівтемрява. Жоден промінчик сонця не міг проникнути крізь наглухо задерті бронеставні. Сенатор ходив туди-сюди по кабінету і розмовляв з кимось на підвищених тонах по комунікатору, активно при цьому жестикулюючи.

— Чого тобі, Стоуне? — суворо запитав сенатор, побачивши мене на порозі, а за мить знову звернувся до комунікатора. — Стривай, я передзвоню через п'ять хвилин.

— Вам чи зовсім жити набридло? — Почав я без прелюдій, — Чим Ви керувалися, обираючи місце для п'ятничного виступу?!

— Стоуне, хто тобі давав право так зі мною говорити?! — обурився сенатор.

— Той, хто дав наказ охороняти Ваше тіло, сенаторе, — відповів я.

Поки сенатор висловлював свою думку про мене та мого наймача, я під'єднав свій комінікатор до голопроектора на стелі кабінету та вивів схему одного з міських районів.

— Все, пару спустили? — Поцікавився я, коли сенатор замовк і сів за свій стіл, почавши свердлити мене поглядом.

— Значить дивіться сюди… — почав я тикати пальцем у схему — Гірше місця для проведення заходу, ніж цей парк на всій планеті не знайти. Двадцять сім висотних будівель у радіусі двох кілометрів, плюс ці підземні комунікації старого міста, плюс вузькі вулички на яких дві машини не розминуться… Нам знадобиться полк щоб узяти це все під контроль.

— Це не обговорюється! — відрізав сенатор, склавши руки на грудях, — Меморіальний парк сьомого легіону має символічне значення для мого електорату і весь мій виступ не матиме сенсу, якщо проводити його не там.

— А виступ матиме сенс якщо снайпер Вам голову знесе, як тільки Ви підніметесь сходами?

Сказавши це я дістав з поясного підсумку кілька розплющених шматочків металу і кинув сенатору на стіл.

— Виколупали вчора з обшивки Вашого лімузина. Чотирнадцять із половиною міліметрів. Добре , що ми нещодавно в машині броню посилили, а то розплескали б Ви свої мізки по всьому салону.

Сенатор трохи змінився в обличчі. Взявши один із шматочків, він почав задумливо крутити його в руках. Буквально за хвилину лід знову скував його обличчя.

— Ми повинні дотримуватися плану, — сказав він, — Вам виділять стільки людей скільки Ви попросите.

— Може тоді встановимо під сценою генератор бар'єру?

Сенатор тікав кулаком по столу і схопився на ноги.

— Ні! Я не показуватиму свого страху перед терористами! У мене є зобов'язання перед моїм народом я і не піду на компроміс навіть перед Армагеддоном! Якщо мені й судилося загинути, то з гордо піднятою головою, як і належить благородному чоловікові.

«Шляхетна смерть?! До чого ж упертий кретин !» - крикнув я всередині своєї голови.

– Добре, сенаторе, зробимо все як Ви хочете , — цідив я крізь зуби, — Документ на підпис буде завтра вранці на Вашому столі.

Я вклонився.

Того ж вечора. 

— Ну і на який біса ти нас зібрав? — суворо запитав чоловік у кітелі.

— Знайшов у підвалі більярд, і вирішив, що ви будете не проти скласти мені компанію, — відповів я.

— Ммм, чотири спальні, більярд, джакузі... Щоб ти знав, цей будинок у списку особистих апартаментів сенатора, — єхидно зауважив чоловік у костюмі.

— Хм, а тут є вино з особистих льохів імператора? — поцікавився хлопець у цивільному.

Задумавшись, що сказати далі, я обвів присутніх поглядом.

Генерал імперської гвардії. Завжди при параді. Великий любитель маршів та гімнів. Саме на цій людині лежить відповідальність забезпечувати охайний зовнішній вигляд імперських збройних сил в очах громадськості, а заразом охороняти важливі державні об'єкти.

Перший радник сенатора. Такому палець у рот не клади. Майстерний психолог, провокатор та маніпулятор. Він допомагає сенатору не потонути в болоті палацових інтриг, вірніше плете інтриги замість нього.

Голова таємної поліції. Очі та вуха імператора. Середньостатистична статура, середньостатистичне обличчя і метушливий, як у щура, погляд. Цікаво по скількох головах він пройшовся, щоб в такому віці дослужитися до свого посту.

Останній напад наштовхнув мене на цілком очевидну, загалом, річ – хтось зливав інформацію терористам. І лише ці троє, крім мене і самого сенатора, мали у своєму розпорядженні необхідні терористам відомості.

— Загалом у мене ніяк не йде з голови позавчорашній напад, — почав було я, але на мить відволікся, — Генерале, як найстаршому Вам бити першим.

— Мої люди другий день колупають те, що залишилося від снайпера, поки нічого цікавого не знайшли, — повідомив цивільний.

— Ні, я про інше подумав. Ви ж бачили яке у нападників було спорядження?

— А ти тут взагалі не за тим, щоб думати, а щоб своєю тушею сенатора від куль затуляти, — хитро зауважив радник.

— Так... Гвинтівки у них були що треба. От якби у моїх хлопців дванадцять років тому були такі гвинтівки... — на секунду поринув у спогади генерал, ударивши нарешті по кулі.

— Ось Ви мені, раднику, і поясніть, де по-вашому терористи взяли нове військове озброєння.

— Теж мені загадка... — хмикнув радник, ретельно прицілюючись києм, — Новатек продає зброю і правим і лівим. Ти хоч знаєш, чому все почалося?