Читати книгу - "Його беззахисна дівчинка, Агнія Асеніна"

Вона стоїть переді мною, опустивши погляд у підлогу. Тремтить, нервово ламає пальці. Я буквально відчуваю смак страху на язиці. Повітря ним просякнуте, як нав'язливими солодкими парфумами, від яких починає боліти голова. Тільки на відміну від парфумів, цей запах мені подобається. — Як, кажеш, тебе звати? — Валерія. Лєра… — тихо шепоче. Доводиться напружувати слух, щоб почути. — Валерія, — прокручую ім’я в роті, ніби пробую на смак. — Хороша дівчинка, Валерія. Так? — подаюся вперед. Киває. Бачу, як їй до болю хочеться відступити, але вона тримається, стискає пальці до побілілих кісточок і… залишається на місці. Тільки блідне ще дужче. А маленькі перлинні зубки впиваються у яскраво-червону нижню губу. — Що ж привело тебе до мене, Валеріє?