Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

 - Як ти могла приховувати це від мене?! - зриваюсь я на крик.

-Я надіялась, що ти не успадкуєш його,- мати лише дивиться на килим, наче там є щось набагато цікавіше ніж наша розмова.

-Мамо, я майже померла...- я вже не кричу, ні. Я плачу, безсило. Сльози скочуються по моєму лицю. Дивлюсь на маму, а їй наче всеодно, килим- єдине , що її зараз цікавить.- Ти мені більше нічого не хочеш сказати?

-Ти не маєш права розмовляти зі мною в такому тоні. Пішла геть в свою кімнату, завтра ми поїдемо до лікаря і він усе виправить.

-Ні, мамо, будь- ласка.

-Так, ти сама знаєш, що це дуже небезпечно! Я не хочу тобі такої долі! Ти думаєш, що я дуже сувора до тебе, але це для твого блага.

-Мамо...

-Цить, розмову закінчено, йди до кімнати,негайно!!!