Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Мар’яна не вірила в ідеальні початки. Вона не чекала феєрверків, коли перетнула поріг коледжу, й не уявляла, що гуртожиток буде схожий на той з фільмів. Вона просто йшла вузьким коридором із двома валізами, втомлена після дороги й із чіткою формулою в голові:

"Жодних відносин. Тільки навчання. І трохи кави."

Палата №314 зустріла її запахом лавандового освіжувача повітря й музикою з навушників її нової сусідки. На ліжку сиділа руденька дівчина в толстовці з написом “Drama? I make my own.” Вона підморгнула.

— Привіт! Я Ліна. Не хвилюйся, я більше шумлю, ніж живу.

— Мар’яна, — коротко відповіла дівчина, опускаючи валізу. — Теж не фанатка тиші, але люблю порядок.

Це був початок.

Потім — знайомство з лаборантською кімнатою: старі шафи, індикатори, пробірки, запахи. Коли вона вперше тримала піпетку на парі, її серце билося як після півлітра кави.

Це було її. Нарешті.

— Дайте мені ще реактивів, і я збудую нову таблицю Менделєєва! — пошепки сказала вона в лабораторії. Сашко, хлопець з інженерного відділення, який випадково почув, лише хмикнув:

— Обережно з такими бажаннями. А то ще вибухнеш.

Вони обоє засміялися.

І в той момент вона не знала: усе вже почалося. Нове життя, нові формули — не тільки на папері, а й у серці.