Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

Ян Морис. Чому Захід панує — натепер

Це дивовижна книжка: сотні сторінок найновітнішої інформації про всі аспекти змін. До того ж питання майбутнього: Що принесе новий розподіл? Чи стануться в Європі великі зміни? Чи нав'яжуть мільйони імігрантів всім іншим нові правила? Були часи, коли Європа могла ввібрати будь-яких і всіх прибульців. Тепер прибульці можуть нав'язувати свої умови. Захід, можливо, далі буде панувати, але правила можуть бути зовсім іншими.

David S. Landes [Дейвід С. Лендес],

автор книжки Багатство та злидні націй

Ян Морис повернув історії становище, що вона колись посідала. Це вже не низка дискусій на запорошені теми і не набір простеньких оповідей, хоча оповідей він подає багато і робить це блискуче. Це справжній magister vitae — «вчитель життя». Він пояснює, звідки постав тіньовий поділ на Схід та Захід, чому він справді багато важить, і чим це може колись скінчитися. Його бачення вражає, його проза захоплює. Від Шефілду до Шанхаю кожен, хто хоче знати не лише, як вони стали тими, ким вони є, а й що чекає колись на їхніх дітей та дітей їхніх дітей, має прочитати цю книжку.

Anthony Pagden [Етоні Пеґден],

почесний проф. політології та історії Каліфорнійського ун-ту в Лос-Анджелесі

Це величезна праця синтезу та аргументації, що збирає докупи матеріяли та авторитетні думки в неймовірному діяпазоні, аби дати нам свіже, чітке прочитання західно-східних стосунків. Із піднесенням Китаю та стрімким зростанням населення світу, Морис висновує з уроків тисячолітньої історії світу несподівані та моторошні висновки.

Andrew Marr [Ендрю Мар]

Вступ

Альберт у Пекіні

 

ондон, 3 квітня 1848 року. Королеві Вікторії болить голова. Вона вже двадцять хвилин як стоїть навколішки, притулившися обличчям до дерев'яного пірсу. Вона сердита, перелякана, стомилася стримувати сльози, а тут ще й задощило. Мжичка просякає її одяг, вона починає тремтіти й лише сподівається, що ніхто не сприйме це як ознаку страху.

Її чоловік поруч. Простягнувши руку, вона могла б спертися на його плече, чи доторкнутися до мокрого волосся, чи зробити ще щось, аби надати йому сили витримати те, що насувається. Якби ж то час зупинився... чи пришвидшився... Якби ж то вони були деінде, але не тут...

І так вони чекають — Вікторія, Альберт, герцог Велінгтонський і половина двору — на колінах під дощем. Напевне, на річці виникли негаразди. Флагманський корабель китайської армади надто великий і не зміг увійти до Східноіндійських доків, тому губернатор Цїїн урочисто прибуває до Лондона на меншому панцерному пароплаві, що носить його ім'я. Проте навіть цей корабель завеликий для доків біля Чорної стіни, тому його тягнуть шість буксирів, спричиняючи метушню та безлад. Ціїнові це явно не подобається.

Краєчком ока Вікторія бачить на причалі невеликий гурт китайців. Годину тому їхнє шовкове вбрання та кумедні шапки видавалися розкішними, але тепер вони наскрізь змокли від англійського дощу. Чотири рази цей гурт починав якусь східну какофонію, чекаючи, що Ціїна паланкіном доправлять до берега, й чотири рази мусив спинятися. На п'ятий раз вони спромоглися його привітати. У Вікторії всередині все охололо. Ціїн нарешті опинився на березі. Це справді сталося.

Аж ось представник Ціїна прямо перед ними, так близько, що Вікторія бачить візерунок на його черевиках. Це маленькі дракони, що випихкують вогонь та дим. Шитво надзвичайно гарне, набагато тонше, ніж можуть зробити її гаптувальниці.

Представник бубонить, читаючи офіційне послання з Пекіна. Вікторія вже знає його зміст: Великий Незрівнянний Високоосвічений Імператор Даоґуан прихильно ставиться до бажання королеви Британії визнати владу імперського сюзерена, Він згоден виконати прохання Вікторії й дозволяє платити данину та податки, всіляко його шанувати та виконувати його накази. Імператор згоден вважати її королівство однією зі своїх підлеглих територій і дозволити Британії йти китайським шляхом.

Проте вся Британія знає, що відбулося насправді. Спочатку китайців вітали. Вони допомагали фінансувати війну проти Наполеона, що закрив їм порти на континенті. Але від 1815 року вони продавали свої товари у британських портах за дедалі нижчими цінами й таким чином позбавили ринку ланкаширські бавовнопрядильні фабрики. Коли британці запротестували й підняли тарифи, китайці спалили гордий Королівський флот, вбили адмірала Нельсона й спустошили всі міста на південному узбережжі. Протягом майже вісьмох сторіч Англія давала відсіч усім завойовникам, а тепер ім'я Вікторії зганьблено назавжди. Її правління було оргією вбивств, насильства, грабунків, поразок, безчестя та смерти. І ось сам Ціїн, злісний будівничий волі імператора Даоґуана, прибув цідити облуду та лицемірство.

У належний момент перекладач Вікторії, що стоїть навколішки поруч із нею, легенько кашляє — так, аби не почув ніхто, крім неї. Це сигнал. Ціїнів посіпака досяг фрагменту, де її оголошено підлеглою правителькою. Вікторія підводить чоло від пірсу й випростується, аби отримати варварську шапку та вбрання, що символізує знеславлення її нації. Вона вперше дивиться на Ціїна. Хоч як це дивно, цей не надто молодий і ще не старий чоловік видається досить розумним та енергійним. Чи справді він такий монстр, як у її жахах? А Ціїн вперше дивиться на Вікторію. Він бачив її коронаційний портрет, але королева виявилася ще огряднішою та невиразнішою, ніж він очікував. І молодою, дуже, дуже молодою. Вона змокла, обличчя поцятковане дрібками налиплого мулу. Вона навіть не знає, як належить правильно виконувати низький уклін. Як погано виховано цих людей!

Аж ось настає мить найчорнішого, неймовірного, неможливого лиха. Двоє мандаринів, низько вклоняючися, виходять з Ціїнового почту вперед і допомагають Альбертові стати на ноги. Вікторія знає — вона не може дозволити собі жодного звуку чи жесту. Втім насправді вона скам'яніла на місці й не змогла б запротестувати, навіть якби намагалася.

Вони забирають Альберта. Він рухається повільно, з величною гідністю, потім зупиняється й дивиться на Вікторію. В цьому погляді цілий світ.

Вікторія знепритомніла. Один з китайців підтримав її, не дав впасти на пірс — не належить, аби королева, навіть чужа ворожа королева, забилася в таку мить. Рухаючися як сновида, важко дихаючи, із застиглим обличчям Альберт полишає свою країну. Вгору трапом, до розкішної