Читати книгу - "Кід Родело"
- Жанр: Пригодницькі книги
- Автор: Луїс Ламур
Луїс Лямур — один з найпопулярніших письменників Америки. Його романи відомі своєю достовірністю і акуратністю, їх описи, їх великі лекції, частково про історію Американського Заходу, їх нескінченні ласі шматки, збудження і розвага.
«Кід Родело» — взірець роману-вестерну Л. Лямура.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Луїс Лямур
КІД РОДЕЛО
Роман-вестерн
©
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька літератураЗ англійської переклав Ернест Маринін
Перекладено за виданням Louis L'Amour. Kid Rodelo. Bahtam Books, Inc. New York, 1966.
Розділ перший
Пустеля Юма на захід від гирла річки Колорадо була розжарена, мов горно печі; але з чотирьох вершників троє були індіанці-я’кі, вони звикли до спеки так само, як і стерв'ятники, що викреслювали ліниві кола в них над головами. Четвертого вершника спека не турбувала. Він був мертвий.
Частина пустелі, яку вони зараз перетинали, була вкрита твердим піском.
Попереду і праворуч виднілися піщані дюни. Чотирма днями раніше той, що нині був мертвий, продирався на своєму коні крізь ці дюни назустріч смерті. Він надто поспішав вирватися на волю, досягти судна, що чекало на нього в Едер-беї, і тому зрозуміло, що загнав коня, коли вже було пізно.
Спроба втекти удень через пустелю, подекуди порослу низенькими кущиками креозоту, або ослячої колючки, була безумством. Але він не міг чекати. Які, що жадали отримати п'ятдесят доларів за його тіло, визначали розклад його руху. Залишалося рухатись або вмерти, і він гнав… І все одно загинув, бо вони перехопили його біля самої мети.
Ще ніхто не утік через пустелю Юма. Індіанець-які у зім'ятому кавалерійському капелюсі міс би розповісти йому це, бо він уже одержав винагороду за сімнадцять трупів, і це покращило його добробут. Які нічого не знав про судно у Едер-беї, та це його й не турбувало.
У в'язниці Юма Том Беджер знав про судно. Він єдиний був утаємничений у плани втікача і знав, що судно повинно з'явитися в певному місці узбережжя кожного вечора протягом двох тижнів. Команді було добре заплачено, а знала вона лише те, що одна людина, може, дві чи більше, мусять появитися на пустельному березі. Треба взяти цих людей на борт без зайвих запитань і доправити їх до Мазатлана.
Том Беджер мав намір втекти разом з Айзечером, але той був один, коли трапилась нагода, і він використав цю нагоду. Беджер залишився, але він не образився на свого товариша по камері. На його місці він зробив би гак само. Тепер він вичікував. Чи вдалося Айзечерові?…
Раптом він почув, що б'є дзвін. Один… два… три… чотири рази!
Ворота тюрми відчинилися і знов зачинилися. Беджер підвівся, прислухаючись. Хто ж увійшов до в'язниці у таку годину? Ще не було і шостої ранку.
Іззовні почувся чийсь голос, десь з-поблизу воріт. Він був досить чіткий, навіть на відстані, бо у цьому чистому повітрі звуки розлягалися далеко.
— Вони привезли ще одного.
— Хто це?
— А хто ти думав? Тільки один утік звідси за шість місяців!
Айзечер! Том Беджер сидів тихо, але думки його прояснилися. Айзечер помер, та ще залишалося кілька днів, доки судно покине Едер-бей. Айзечер був певний щодо цього, і він планував з'явитися на місці в перший із чотирнадцяти днів, які судно проведе в бухті. Інші тринадцять днів були просто страхуванням на якийсь випадок чи помилку в розрахунках часу.
Ніхто на судні не знає про загибель Айзечера. Тому коли один чи більше людей з'явиться в Едер-беї, човен візьме їх на борт і доправить до Мазатлана.
Айзечер загинув, але його смерть лишила двері відчиненими.
Думки Беджера були перервані брязкотінням ключів і луною кроків. Двері відчинилися, і він почув, як сторожа викликає людей на денну працю.
Міллер увійшов із черговим і почав відмикати ланцюги кайданів, що ними ноги в'язнів було прикуто до підлоги.
Ховрашок подивився вгору, скиглячи:
— Я зовсім не можу сьогодні… Я…
— Заткни пельку! — Том Беджер роздратовано глянув униз. Джо Харбін був у порядку, але Ховрашок не годився ні на що, окрім як скиглити.
— Одягай черевики! — нетерпляче заволав тюремник. Він взагалі був жорстокий чоловік і не потурав нікому з них. Міллер, навпаки, був добрий конвоїр і славна людина. Якщо в'язень нічим не допік Міллерові, він охоче попускав будь-яке відхилення від правил.
— Я не можу…
Тюремник злегка підштовхнув Ховрашка черевиком.
— Встати!
— Будь ласка…
Тюремник хотів ударити його ключами, але тут утрутився Міллер.
— Дай йому спокій. Учора він дістав десять батогів.
— А зараз напрошується ще на десять!
— Узуй свої черевики, хлопче, — сказав Міллер. — Підемо, нехай док кине на тебе оком.
Повільно, долаючи біль, Ховрашок натягнув черевики і, звівшись на ноги, вийшов до тюремного коридора разом з іншими двома. Йдучи коридором, Том заглядав до камер тих в'язнів, що завдавали меншого клопоту. В кожній з них він бачив щойно поголених людей, які слали зручні койки. Власне, вони були зручні в порівнянні з твердою кам'яною підлогою, на якій він спав у карцері. Біля однієї з камер їх зупинили. Там був Ден Родело, роздягнений до пояса, і доктор оглядав його.
Міллер, подивившись трохи, обізвавсь:
— Док!
— Хвилинку, конвоїре. Мені треба перевірити цього чоловіка перед звільненням. Він виходить сьогодні.
— Щастить сволоті, — пробурмотів хтось; Міллер глянув на в'язнів, але по їхніх обличчях нелегко було вгадати, хто це промовив, і Міллер не став питати.
Родело був щасливий вийти на волю, та й хто б не був? Але раніше йому щастило менше, через що він сюди і потрапив. Він взагалі не був злочинцем, це усі в'язні знали.
Грубий — то так… І невезучий. Це був чоловік, що пройде найтяжчий шлях, коли потрібно. Аби хто зажадав розділити хоч частку його справ, йому б дісталися самі турботи. Ден стійко витримав свій строк. Він кожного дня виконував норму, а денна норма — то добряча робота.
— Добре, Родело.
Доктор Уїлсон зібрав свій саквояж і вийшов у коридор.
— Що там, Міллере?
— Оцей хлопець каже, що він хворий.
Доктор глянув на Ховрашка.
— О, та це ти!
Задерши йому сорочку, кинув погляд на виснажену спину, посмуговану батогами.
— Загоюється добре.
Ден Родело одягнув сорочку, поки інші чекали. Він заправив її під ремінь і зав'язав шийну хустку.
Джо Харбін дивився на нього гнівно, потім почав говорити, але Том Беджер різко штовхнув його, і Джо закрив рота.
— Ти вже досить зміцнів, — сказав Уїлсон Ховрашкові. — Тобі краще працювати, а то спину стягне рубцями.
— То ви вважаєте, що мені треба йти працювати?
— Тут усі працюють, хлопче. Тримайся далі від неприємностей, і якогось дня ти вийдеш звідси, як-от зараз Родело. А якщо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кід Родело», після закриття браузера.