Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

Роберт Говард

КОНАН, ВАРВАР ІЗ КІМЕРІЇ

Ілюстрації Ю. ЧУРСИН

ГІБОРІЙСЬКА ЕРА. ПРОЛОГ

Найраніші історичні джерела розповідають про занепад допотопної цивілізації. Найвпливовішими в той період були монархи Камелії, Валузії, Верулії, Грондара, Туле та Коморії. Народи цих держав розмовляли однією мовою, що свідчить про їхнє спільне походження.

Існували тоді й інші держави, схожі за рівнем розвитку, населені іншими народами, найімовірніше, старшими.

Варварами1 ж тієї епохи були пікти, що жили на островах, розташованих у Західному океані, далеко від материка; атланти, які населяли невеликий континент між островами піктів і Головним, або Туранським, материком, та ще лемурійці, котрі заселяли архіпелаг великих островів у Південній півкулі.

Існували ще безкраї обшири незвіданих земель. Цивілізовані держави, попри їхні великі розміри, займали вельми скромну частину суходолу.

Найзахіднішим царством Туранського континенту була Валузія, найсхіднішим — королівство Грондар. Жителі Грондару відзначалися меншою цивілізованістю, ніж їхні родичі в інших державах. На схід від Грондару пролягла пустеля, безлюдна й дика.

Там, де земля була щедрішою, у джунглях та передгір’ї, жили примітивні первісні племена. Далеко на півдні існувала таємнича цивілізація, яка не мала нічого спільного із туранською, — радше за все, долюдська. Східне узбережжя континенту населяла інша раса, також нетуранська за походженням. Час від часу в контакти з нею вступали лемурійці; раса ця походила, мабуть, із загадкової, оповитої туманом землі, що лежала на південь від островів Лемури.

Туранська культура вже підупадала. Армії Турану складалися переважно з варварів-найманців. Полководцями, політиками, а часто-густо й правителями туранських держав були пікти, атланти та лемурійці.

Про усобиці та сутички, про війни між Валузією й Коморією, про те, нарешті, як атланти підкорили частину старого материка і заснували свою державу, залишилося значно більше легенд, ніж вірогідних історичних свідчень.

Настав час, і катастрофа спустошила землю. Пішли на дно океану Лемурія й Атлантія; острови ж піктів, навпаки, піднялись і стали гірськими вершинами нового материка. Зникла у хвилях велика частина Турану, затонули й деякі області в глибині континенту — на їхньому місці утворилися величезні внутрішні моря та озера. Усюди заклекотали вулкани, і жахливі землетруси перетворили багаті міста на купи руїн. Цілі народи зникли з лиця землі.

Варварським племенам пощастило більше, ніж цивілізованим народам. Острови піктів загинули, проте велика колонія, заснована ними на південній межі Валузії з метою захисту її території, не постраждала. Обійшов катаклізм2 і континентальну державу атлантів: тисячі їхніх одноплеменців прибували туди на кораблях, покинувши батьківщину, що занурювалася в океан. Чимало лемурійців врятувалися на східному узбережжі Туранського континенту, якого майже не зачепила катастрофа. Там вони потрапили під ярмо загадкового стародавнього народу, а їхня історія на багато тисячоліть стала історією жорстокого пригноблення та рабської праці.

Зміна природних умов у західній частині континенту спричинила розквіт химерних форм тварин і рослин. Густими джунглями вкрилися рівнини, бурхливі річки у своєму прагненні до моря пробили глибокі ущелини, до небес здійнялися гірські масиви, а руїни стародавніх міст, розташованих у колись квітучих долинах, опинилися на дні озер.

Звідусюди сходилися до континентальної держави атлантів зграї звірів та первісних людей, мавп та людиноподібних, що рятувалися із затонулих місць. У постійній боротьбі за існування атланти зуміли, проте, зберегти рештки своєї варварської культури. Позбавлені металу та металевих руд, вони, подібно до своїх предків, повернулися до обробки каменю й досягли успіху в цьому, але зіткнулися із сильним народом піктів. Пікти також виробляли кременеві знаряддя, але їхнє військове мистецтво розвивалося швидше, ніж у атлантів. Численна раса піктів була доволі примітивною, — від них не залишилось ані малюнків, ані різьблення по кості, — тільки гори чудової кам’яної зброї.

Зійшлися в сутичці ці народи кам’яного віку, і після низки кривавих воєн пікти відкинули атлантів на рівень жалюгідного варварства, хоча й самі зупинились у своєму розвитку.

Через п’ять сотень років після Катастрофи зникли з лиця землі королівства варварів. Залишилися від них тільки згадані племена — дикі й невпинно ворогуючі. І чисельністю, і організованістю пікти перевершували атлантів, які на той час розпалися на окремі роди зі слабо розвиненими міжплемінними зв’язками.

Таким був Захід тієї доби.

На Далекому ж Сході лемурійці, відрізані від решти світу гігантськими гірськими пасмами та ланцюгами великих озер, продовжували животіти у рабстві під владою аборигенів3.

Доля віддалених частин Півдня вкрита млою таємниці. Катастрофа їх не торкнулась, але ще не скоро ця земля відіграє свою роль в історії людства.

Серед невисоких пагорбів Південного Заходу зуміла вижити решта народу невалузійського походження; ці люди називали себе “земрі”.

Тут і там були розкидані світом племена мавпоподібних дикунів. Вони й знати не знали про розквіт і загибель великих цивілізацій. Але далеко на Півночі вже наближалася потроху до межі, що розділяє звіра й людину, інша первісна раса.

Під час Катастрофи невелика група дикунів, які за своїм рівнем мало чим відрізнялися від неандертальців, у пошуках порятунку втекла на Північ. Там вони знайшли засніжену країну, населену лише войовничими мавпами — міцними, оброслими білою шерстю тваринами, що добре пристосувалися до тутешнього клімату. Прибульці стали до боротьби з ними й витіснили мавп за полярне коло — на вірну, як вони гадали, загибель. Але мавпи й там пристосувались і вижили.

Після того, як війни піктів і атлантів знищили те, що могло стати зародком нової цивілізації, наступна, так звана Мала Катастрофа ще більше змінила старий материк. Великі озера злилися в одне континентальне море, яке відділило Схід від Заходу. Землетруси, повені й виверження вулканів довершили загибель варварів — загибель, котру вони самі готували собі у взаємних війнах.

Через тисячу років після Малої Катастрофи Захід мав вигляд дикого краю джунглів, озер і бурхливих річок. На Південному Заході поміж лісистих пагорбів блукали кочові племена людиноподібних, що не знали ні мови, ні вогню, ні знарядь, — це були нащадки атлантів, котрі занурилися в безодню дикості, з якої насилу вибралися їхні предки. Там же, на Південному Заході, жили розсіяні племена звироднілих печерних людей, що говорили примітивною мовою. Вони, як і колись, називали себе піктами, але тепер це