Читати книгу - "Тільки разом"
- Жанр: Любовні романи
- Автор: Анастасія Шевердіна
Кет, скромна швачка з бідної родини, зраджена коханим і зґвалтована п’яницею-вітчимом, не бачить жодного сенсу в житті. Талановитий поет і загальний улюбленець Андрій сповнений надій та ентузіазму, але пухлина мозку різко змінює його плани. Суїцид зводить молодих людей у перпендикулярному вимірі, де в неозорій пустелі відбувають покарання самогубці.
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тільки разом
Кет смажила картоплю й розмірковувала над новим замовленням. Зшити святкову сукню із клаптика тканини такої низької якості — надскладне завдання. Певно, інша швачка відмовилась би витрачати час і нерви за копійки, але Кет і її клієнтки завжди знаходили спільну мову: і замовники, і виконавиця були в безвихідному становищі.
Інколи здавалося, що вихід усе-таки є, що можна врятувати себе, якщо докласти зусиль. Кет вирішила переїхати до гуртожитку і вступити до художнього училища. Вижити самій було б легше, ніж тягнути на собі цей остогидлий дім. Проте, у кожної людини в житті є якір. Одних він утримує в безпечних водах, а інших просто тягне на дно. Своєму якорю — матері — Кет іще не наважилася повідомити, що збирається вирушити у вільне плавання.
Дівчина вимкнула плитку й зазирнула до кімнати неньки. Худа, жовто-синя жінка лежала на зім’ятих простирадлах, засунувши ногу під дірявий матрац. Зараз її постаріле, темне, набрякле обличчя було спокійним, але на лобі й над верхньою губою постійний біль викарбував глибокі зморшки.
Кет старалася й не могла пригадати, коли вони були щасливими. Здавалося, багато сотень років тому, коли ще був живий батько, їхня оселя була затишною й сонячною, а мати, охайна й весела, пекла пироги й варила компоти. Але щасливі спогади були блідими й крихкими, як старі викрійки на жовтій кальцій. А ось новіші спогади, сумні і страшні, сунули на Кет чорною хмарою. Один за одним перед очима спалахували і згасали кадри: натовп схвильованих жінок перед управлінням шахти, батько в закритій труні, мати в жалобі, пустий стіл, товстопикий вітчим із набитим варениками ротом, мотоцикл вітчима на узбіччі, мати на лікарняному ліжку, перший напад епілепсії, медпункт, ліки, ліки, ліки, перекошене від болю обличчя нені, вино, коньяк, горілка, горілка, горілка…
Дівчина схилилася над маминою тумбочкою, відкрила шухлядку й витягла із баночки шматочки смоли мірри. Кет поклала смолу на тумбочку й замислилася. Бабуся з церкви обіцяла зцілення матері Кет уже за півтора місяці вдихання запаху мірри, але напади не припинялися. Можливо, справа була в тому, що мати й вітчима запах смоли дратував, і Кет наважувалася витягати смолу з баночки лише тоді, коли вони спали. Іншою причиною, яка перешкоджала зціленню, було материне пияцтво. Приготовлений дівчиною настій омели та порошок із півонії, ряски й солодки тижнями стояв недоторканий, а ось порожні пляшки з-під самогону Кет не встигала прибирати. Певно, за таких обставин очікувати на швидке одужання не було сенсу.
Скільки Кет себе пам’ятала, вона завжди хотіла вирватися — з манежу, із садочка, зі школи, із цієї квартири. І завжди в неї була надія, що буде куди втекти, що на волі більше можливостей допомогти собі та іншим. А ще була надія, що надії справджуються. І в її житті з’явився сонячний промінчик — молодий красень Іван, батька якого призначили директором шахти. Іван не шкодував компліментів і грошей, йому подобалися скромність і простота Кет, її наполегливість і працьовитість. Іван обіцяв одружитися, і дівчина йому вірила.
Кет посміхнулася, вийшла зі спальні, обережно причинивши двері. Дівчина сіла за стіл, погладила стареньку швацьку машинку й розгорнула шматок тканини. У їхньому районі тільки Кет могла зробити з цієї ганчірки сукню на випускний. Швачка поглянула на аркушик із записаними мірками, вибрала лекала й почала працювати над викрійкою.
У двері загупали. Кет здригнулася й відклала роботу. Наблизившись до дверей, дівчина завагалася. Чомусь сьогодні як ніколи раніше хотілося залишити п’яного вітчима на вулиці. Дівчина відчинила двері, великий чоловік із м’ятим брунатним обличчям ввалився до кімнати.
— Їсти давай! — від порога закричав вітчим.
— Тихіше, мати спить! — сказала Кет і звільнила чоловіку дорогу.
— Чорти не візьмуть твою матір!
Вітчим, хитаючись, пройшов на кухню й накинувся на вечерю, хапаючи картоплю просто зі сковороди.
Утамувавши голод, чоловік витер рукавом жирні губи й наказав:
— Самогону!
— У мене немає самогону! — холодно мовила Кет.
— Дурепа! — скрикнув вітчим. Чоловік поліз у сервант і почав гриміти посудом.
— Там нічого немає! — Кет не могла чути, як жалібно дзенькають бокали, які бабуся дарувала батькам на весілля.
— Пішла геть! — замахнувся на дівчину вітчим, і Кет вчасно відскочила до дверей.
— Піду, не хвилюйся! Я вже домовилася про гуртожиток!
— Іди, іди до біса!
— Щоб ти знав, я забираю посуд із собою! — попередила дівчина. — І настільну лампу. І машинку.
— Щооо?! — заволав чоловік. — Ти — забираєш?! Мій посуд?! І лампу з машинкою?!
— Тут немає нічого твого!
— Гниииида!
Вітчим оскаженів. Він витягав із серванта тарілки й кидав додолу.
— Припини! Що ти робиш?! Припини! — закричала Кет.
— Ах ти ж стерво! — не вгавав вітчим. Він облишив сервант і схопив настільну лампу.
— Не чіпай! Не смій!
Чоловік зареготав, кинув лампу додолу й потягся до швацької машинки.
— Ні, ні! Тільки не її! — заверещала дівчина і вчепилася в машинку.
Кілька секунд чоловік і дівчина боролися. Нарешті вітчим смикнув машинку, штовхнув Кет і вони разом упали. Дівчина відчувала на собі вагу товстого, пітного тіла й запах перегару. Кет закрила обличчя руками, аби врятуватися від побоїв, і спробувала перевернутися на бік. Вітчим не бив її, але й не давав вивільнитися. Чоловік розстібнув ремінь, і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.