Читати книгу - "Безмірна залежність"

Люди з'являються в нашому житті невипадково. Звичайно, не хотілося б, щоб вони завдавали нам болю, але часом це неминуче.

Зустріч з Ним змінила все в моєму світі, принесла багато щастя, але й море сліз, проте у підсумку — неймовірний розвиток мене як людини, особистості, а головне як жінки.

Ця зустріч — магія, диво, любов… справжнісіньке кохання!

Він унікальний… найособливіший, найрозумніший, наймудріший, найсильніший, мужній, щедрий, найвеселіший, найкрасивіший. Найкращий. Най, най… Він пізнав сутність життя. Він подарував мені світ. Як же сталося так, що моє життя в одну мить змінилося? Зараз розповім…

Я прокинулася від того, що чоловік поцілував мене в щічку, збираючись на роботу.

— Слухай, — сказав він, — сьогодні йду на день народження друга. Дай мені грошей, я свої на ремонт машини витратив.

— Візьми в гаманці, — відповіла я з заплющеними очима.

— Тисячу гривень, не менше?

— Знущаєшся? А що ми їсти будемо? Чому ти не сказав заздалегідь, я б все спланувала?

— Твої плани вже набридли. Гаразд, я позичу гроші в іншому місці, — розлютився він і кинув гаманець на диван.

— Стривай! — я побігла за ним, але двері зачинилися.

І знову смуток. І знову зіпсований день. Збираючись на роботу, я увімкнула свого улюбленого Джима Моррісона. Останнім часом лише його пісні мене й тішили, до того ж, я давно нічим так не захоплювалася.

— Привіт, моя маленька! — вигукнула моя колега Настя, коли я увійшла до кабінету. — Я тобі вже чай приготувала. Я так скучила!

Як же я любила Настю! Вона по-особливому, зворушливо опікувалася мною. Стала мені найкращою подругою… я дуже цінувала все це.

— Як там твій Джим? — запитала вона.

— Зараз перевірю, — я посміхнулася і взяла до рук телефон, — подивимося, які новини в його групі. О, Настю, подивися, до мене в друзі проситься його фанат! Ого, він навіть мені написав!

— Швидко показуй! — Настя підбігла до мене.

Ми із цікавістю розглядали сторінку якогось Андрія Аполлона, дослідили його профіль, присвячений Моррісону і чомусь Уїтні Х'юстон, а потім перейшли до надісланого повідомлення.

«Привіт, буду радий знайомству!»

– І це все, що спроможний написати фанат фанату? — я закотила очі. — А на вигляд з претензією на унікальність.

Але все ж я відповіла. Хто б міг подумати, що цей хлопчина зіпсує мені віртуальне життя. Занадто швидко він викликав в мені довіру розповідями про свій глибокий внутрішній світ, і наскільки сильне його захоплення Джимом: саме тому він і створив групу на його честь, в яку я із задоволенням вступила, роблячи репости і систематично все коментуючи, бажаючи підтримати Андрійка.

Але незабаром навколо групи розгорівся справжній скандал: виявилося, що всі матеріали (фотографії, пісні, відео) були ним «вкрадені» з так званої офіційної групи.

І варто було мені йому сказати хоч слово з цього приводу, як я вислухала від нього купу гидот по повній програмі. На додаток, він мене ще й в чорний список додав.

— Це взагалі нормально? — обурювалася я Насті. — Я бажаю помсти! І у мене вже є план!

— Який же? — Настя посміхалася. Мої історії її розважали.

— А ось він! — я урочисто витягла з сумочки нову сім-карту. — Я зареєструюся у соціальній мережі під іншим ім'ям, увійду до нього в довіру, а потім поверну йому його ж бридкі слова.

— О, відмінна ідея! Скажи тільки, а як у тебе справи з чоловіком? Ви з ним хоч спілкуєтеся чи ти і вдома постійно в інтернеті?

Я почервоніла. Настя була права, але мої посиденьки в інтернеті були наслідком, а не причиною.

Отже, мій фейковий аккаунт був створений, і мені потрібно було терміново знайти собі купу друзів, що мало створити враження, наче сторінка належить реальній людині.

І тут я вирішила стати прихильницею Уїтні Х'юстон, вступила до групи, створеної тим же Андрієм на її честь. Там я і почала шукати друзів. Ось тільки додавала я не всіх, а тільки цікавих особистостей.

Сторінка одного хлопця так мене розсмішила, що я зайшлася щирим сміхом.

– Ілля, а ти потішний, — сказала я вголос (добре, що була у цей час одна), вдивляючись в його фото. Добрі очі, наївна посмішка. Щось у його вигляді говорило мені про те, що він відкритий, чуйний, хоча й зовсім не простий. Можливо, впертий. — Що ж, а вас, Ілля, я безумовно додаю в друзі! — промовила я, відправляючи запит і вперше відчуваючи легке хвилювання: прийме він його чи ні?

Але мій запит було прийнято, і тепер мені відкрився доступ не тільки до його фотографій і постів, але й до коментарів. Який Ілля, такі у нього і друзі. Під кожним фото коментарі-шедеври. Читаючи їх, я дізнавалась, що його найліпший друг — такий собі Денис, і що Ілля постійно дозволяє оточуючим кепкувати над ним, але ті своєю чергою роблять це делікатно, не ображаючи. Іллю поважали: це відчувалось досить явно і впливало на друзів, і на мене в тому числі. Незважаючи на деякі прояви вульгарності, мати, було щось у його поведінці, що свідчило про розум, порядність, культуру, благородність, витонченість. Він був цікавою особистістю.

Минув деякий час перш ніж я зважилася залишити на його сторінці перший коментар, і Ілля його оцінив. Так і почалася наша «дружба».

Ми почали листуватися. Просто так. Я нічого до нього не відчувала, але з Іллею дійсно