Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"

Воістину, із їжі виникають створіння –

Ті, що перебувають на землі;

Потому їжею вони й живуть,

І в неї ж під кінець вони увіходять,

Бо їжа — найстарша зі створінь;

Тому звуть її зіллям [що все зціляє].

Воістину, всіляку їжу отримують ті,

Хто почитає їжу як Брахмана,

Бо їжа — найстарша зі створінь;

Тому звуть її зіллям [що все зціляє].

Із їжі народжуються істоти;

Народжені, зростають вони завдяки їжі;

Вона живить і [сама] живиться створіннями

І тому зветься їжею.

Ця книжка не зовсім про їжу або не про їжу зовсім. Того, хто почав читати цей твір, я радо вітаю у світі ідей. І проводирем у цьому світі сьогодні буде італійський мислитель Паоло Россі. Хоча цього уславленого історика і філософа, на жаль, вже немає серед живих, його думки неначе живуть власним життям, тішать і надихають, створюють інший світ і відкривають грані світу нашого, долучають до вселенської гри людського існування. «Ідеї народжуються з життя, але мають здатність і відокремлюватися від нього», — каже автор.

Паоло Россі вважається одним із найвидатніших філософів італійської культури. Навчався в Анконі, Болоньї і Флоренції. Викладав історію філософії в Міланському університеті, Кальярі та Болоньї, працював редактором дитячої енциклопедії видавництва «Мондадорі», згодом оселився у Флоренції, отримав звання професора Флорентійського університету та став членом Академії Лінчеї. Остання є найстарішим інтелектуальним центром італійської науки (від 1603 р.), члени її звуть себе «рисьєокими» (lincei) на відзнаку особливої проникливості зору, необхідної для наукового пізнання (також від імені Лінкея — дозорчого у аргонавтів).

Россі майже все життя займався історією філософії і науки, віддаючи перевагу XVI та XVII століттям, опублікував сотні нарисів і статей в італійських і провідних світових журналах. Курував серію «Історія ідей», був науковим редактором і рецензентом у десятках фахових міжнародних видань, у тому числі Європейському журналі філософії (European Journal of Philosophy), Міжнародному історичному журналі (Revue Internationale d'Histoire) та Методологічному психіатричному журналі (Psychiatrie méthodologie) і багатьох інших. У 1997 р. його призначили президентом «Італійського товариства вивчення відносин між наукою та літературою». Важко навіть перерахувати всі регалії та відзнаки цієї людини.

Книжка «Їсти» — фактично остання з його величезного творчого доробку — це своєрідний маніфест, довершена збірка поглядів непересічного вченого. Коли її читаєш, неначе чуєш неспішну оповідь. Місцями навіть здається, що співрозмовник — композитор-імпровізатор, який бере тему та вміло й усебічно розвиває її аж до неочікуваних видозмін. І вже перед вами замість заявленого у заголовку поняття непевні обриси, тіні, зміщені акценти. Цій оповіді притаманні рух і розвиток, трансформації, несподіваний кут зору. Ніби під мікроскопом розглядає автор усе нові й нові грані цього явища. До речі, усі тонкощі стилю автора вдалося майстерно донести в українському перекладі.

Їжа, поїдання, тілесне і духовне засвоєння, кругообіг — дуальні процеси між природою і культурою у їхньому взаємопроникненні, одна з наріжних цеглин будови людської цивілізації, важливий елемент духовної культури. «У цій невеличкій книжці я також звертаюся до теми історії ідей — єдиної теми, над якою я працюю починаючи від середини двадцятого століття. Історія, а точніше, багато історій, які я розповідаю, наповнені приємними речами, але в них часом є немало таких жахів, що навіть важко уявити. Це божевільне переплетіння речей, які не повинні бути разом, які не повинні змішуватися, та все ж вони таки змішуються», — краще за автора не скажеш. І робить він це з неперевершеною ерудицією, охопленням і вишуканим стилем.

Ідеї, природа, культура, голод, піст і святість, страйки, канібали, вампіри, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, примітивізм, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія та ожиріння, психологія та фобії, культи, мода — такі віхи та реперні точки цієї наукової розвідки. І в кожній Россі знаходить щось нове, щось цікаве, щось приховане.

«Постійне та невпинне вживання метафор, пов’язаних із їжею — як щодо предметів нашої любові, так і тих, що є об’єктами нашої непримиренної ненависті, — приховують у собі закоренілі прагнення та глибокі емоції».

«Поняття та ідея їжі коливаються від приємної очевидності повсякденного життя (що можна визначити як форму витонченого або найвитонченішого задоволення) до трагічної одержимості, яку дефіцит або відсутність їжі викликали та викликають у багатьох людей».

«Канібалізм у всіх вимірах, і як прадавній спосіб елементарного виживання індивіда, і як ритуальне дійство, засіб піднесення над своєю сутністю і наближення до богів, і як психічне збочення, і як непевний символ еротичного екстазу, а простіше втілення глибоких і бридких проявів поруху темної людської душі, підґрунтя геноцидів і голодоморів».

Як виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї та вірування? Россі шукає відповіді. Показує розмаїття людського буття в культурі. Неможливість встановити, де «правильно», а де ні. Наприклад, саме завдяки шаленому успіхові безлічі книжок і фільмів вампіризм увійшов у моду. І звичайно, автор наводить історію кожної зі своїх віх і аспектів, трансформацію і вплив одного на друге.

Чомусь саме італійську філософію хвилюють проблеми їжі на межі