Читати книгу - "Господиня"

Моїй матері Кенді, яка вчила мене, в будь-якій оповіді найцікавіше — то кохання.

ЗАПИТАННЯ

Тіло — мій дім,

мій кінь, мій пес.

Що стане зі мною,

коли ти помреш?

Де мені спати,

як полювати,

без коника бравого

куди поскакати?

На пастку чи скарб

у хащах чекати —

без вірного пса

як мені знати?

Як воно — спати

без крівлі й дверей?

Як — коли вітер замість очей?

Як на хмарині

верхи промчатись?

В небесних просторах

де заховатись?

Цілителя звали Брід У Глибоководді.

Він був душею, а отже, від природи — сама доброта: співчутливий, терплячий, чесний, безкорисливий і люблячий. Занепокоєність не була притаманна Бродові У Глибоководді. А роздратування тим паче. Та через те, що Брід У Глибоководді жив у людському тілі, часом роздратування було не уникнути.

Намагаючись не зважати на бурмотіння студентів цілильні, що долинало з віддаленого кутка операційної, він міцно стиснув губи — цей вираз був дивним на обличчі, яке зазвичай усміхалося.

Побачивши невдоволену гримасу, Даррен, його постійний асистент, поплескав цілителя по плечу.

— Їм просто цікаво, Броде, — спокійно мовив він.

— Не бачу нічого цікавого або складного в процедурі втілення. У разі потреби її могла б провести будь-яка пересічна душа. Марнування учбового часу, та й годі… Сьогодні вже нема на що тут дивитися… — Брід і сам здивувався, зачувши різкі нотки у своєму завжди м’якому голосі.

— Вони ще в житті не бачили дорослої людини, — сказав Даррен.

Брід звів брову.

— Нехай подивляться одне на одного або в люстерко.

— Ви знаєте, що саме маю я на увазі. Дику людину. Яка ще не має душі. З бунтарів.

Брід поглянув на тіло непритомної дівчини, що долілиць лежало на операційному столі. Його серце переповнилося жалем на згадку про те, в якому жахливому стані перебувало це бідолашне спаплюжене тіло, коли шукачі доправили його до цілильні. Який біль мучив дівчину…

Звісно, тепер тіло бездоганне — повністю зцілене. Брід сам про це подбав.

— Зовні вона нічим від нас не відрізняється, — сказав Брід Даррену. — В усіх нас людські обличчя. І прокинувшись, вона стане такою ж, як ми.

— Їм просто цікаво — і все.

— Душа, яку ми сьогодні вживлюємо, не заслуговує на те, щоб на її нове тіло отак витріщалися. Мали б повагу! Їй і так нелегко буде під час акліматизації. Несправедливо, що вона має проходити через це.

Під словом «це» Брід мав на увазі не витріщання. І знову в голосі цілителя пролунало роздратування.

Даррен іще раз поплескав його по руці.

— Усе буде гаразд. Шукачам потрібна інформація, і…

При слові «шукачі» Брід кинув на Даррена пекучий погляд. Оторопілий Даррен закліпав очима.

— Вибачте, — одразу перепросив Брід. — Я ненавмисно. Просто дуже хвилююся за цю душу.

Він перевів погляд на кріоконтейнер, що стояв біля столу. Рівне тьмяно-червоне світло індикатора свідчило про те, що кріоконтейнер працює в режимі замороження.

— Цю душу спеціально відбирали на таке завдання, — заспокійливо сказав Даррен. — З-поміж нас вона вирізняється винятковою хоробрістю. Всі її життя свідчать самі за себе. Гадаю, вона б сама на таке зголосилася, якби ми мали змогу в неї запитати.

— А хто б не зголосився, якщо йдеться про суспільне благо? Але не в тому річ. Тут питання не в бажанні, а в тому, чи маємо ми право наражати душу на таке.

Брід краєм вуха почув, що практиканти цілильні також гомонять про заморожену душу. Спочатку пошепки, а потім, захопившись, на повний голос.

— Вона пожила на шістьох планетах.

— А я чув, що на сімох.

— Подейкують, що вона завжди змінювала вид носія.

— Як таке може бути?

— Вона побувала майже всіма: квіткою, ведмедем, павуком…

— Морською водорістю, кажаном…

— Навіть драконом!

— Ні, я не вірю. Не може бути, щоб на сімох планетах!