Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

У кожного письменника є свої творчі уподобання, своя прихильність до того, що назавжди залишається серцю найближчим, — є своя провідна тема. Анатолій Стась відомий сучасному читачеві як прозаїк, схильний до пригодницько-фантастичного жанру. Та в першооснову його творів покладено реальну дійсність: незвичайні сюжетні колізії поєднуються з драматизмом людських доль; зображувані герої — чи це персонажі історично достовірні, чи витворені письменницькою уявою — люди реальні, які прийшли до нас, як писав Юрій Збанацький, не з легенди, а з виру боротьби проти фашизму.

Анатолій Олексійович Стась народився 5 травня 1927 року в степовому хуторі Стасівці на Полтавщині. З ранніх років привабив його чарівний світ книжки, з яким познайомив рідний дід, колишній учасник російсько-японської війни, малописьменний селянин бідняк, котрий мав великий потяг до художньої літератури. А згодом, уже в м. Градизьку, юному учневі дарувала свої скарби шкільна бібліотека. Дитинство і юність Анатолія Стася, як і його однолітків, минали в епоху великих соціальних перетворень у Країні Рад, коли час був украй заповнений подіями, радісними й величними. Подвиг відважних папанінців, освоєння Арктики, героїчний переліт Чкалова, прорив у стратосферу, грандіозні новобудови, переможна хода соціалізму — цим жила радянська юнь, це формувало її свідомість, будило мрію.

Та у світі неспокоєм зависло передгроззя, — на арену класових боїв висовується кривавий фашизм.

Події на Хасані, на Халхин-Голі були пересторогою для радянських людей, сигналом, що імперіалізм активно готується до нападу на нашу країну. Врешті фашизм віроломною навалою ринув на радянську землю. Разом з усім народом і молодь, ще недавні старшокласники, стала на захист рідної Батьківщини. Війна була для неї школою випробувань і найсуворішим екзаменом на зрілість. У сімнадцять років одягнув безкозирку й бушлат моряка і Анатолій Стась.

Після Великої Вітчизняної війни майбутній письменник, молодий комуніст, був комсомольським працівником на Полтавщині, комсоргом Українського поліграфічного інституту, де він навчався на редакційно-видавничому факультеті, секретарем райкому ЛКСМУ у Львові. На початку 50-х років у комсомольській пресі а згодом у «Робітничій газеті», в журналах та збірниках він друкує нариси, статті, фейлетони. Як кореспондент республіканських газет Анатолій Стась багато їздить по західних областях України. То був складний період зміцнення тут партійних та комсомольських організацій, становлення молодих колгоспів, що проходило не без класових зіткнень. На шляхах Волині, Полісся, на Прикарпатті і за Карпатами блокнот журналіста заповнювався живими фактами соціалістичних перетворень на оновленій землі. Згодом цей матеріал ліг в основу повісті «Підземний факел» (1960). Водночас письменник видає оповідання та нариси про мужніх радянських воїнів-прикордонників.

Помітний слід у творчості А. Стася як публіциста і нарисовця залишила робота в журналі «Огонёк». Письменник багато подорожував по країні і часто виступав на сторінках журналу із статтями, нарисами, розповідями про дружбу українських та грузинських колгоспників, про моряків Дунаю і шахтарів Донбасу, про творців штучних алмазів, про славні діла наших сучасників. В цей же час Анатолій Стась у своїх художньо-документальних творах розповів читачам про багатьох невідомих солдатів народної війни — партизанів і підпільників, котрі іноді далеко від Батьківщини, в тилу ворога вели нерівний бій з фашизмом. Так народилася нова книжка — «Таємниця «Ардельт-верке»». На її титулі автор зазначить — «нариси», хоч чимало творів, що склали збірку, — «Четвертий пасажир», «Архів «чорної дивізії»» та інші, — за жанровими ознаками належать до новелістики.

Від художнього нарису та оповідань А. Стась переходить до героїко-пригодницьких повістей, у яких торкається морально-етичних проблем, часом вдаючись до елементів фантастики як художнього засобу. Відомо чимало творів, де герої штурмують простори Всесвіту на фотонних ракетах, здійснюють кругосвітні подорожі на небачених підводних кораблях, долають тяжкі недуги, перетворюють дрімучі ліси на квітучий сад, порушують неймовірні проблеми, розв'язання яких справа далекого майбутнього. Але в жанрі фантастики є також твори, присвячені завтрашньому дню, в них йдеться про ще не вирішене, не знайдене, але те, що вже настійно стукає у двері дослідницьких лабораторій, в саме життя. До них слід віднести і згадану повість «Підземний факел».

Події у творі розгортаються з кінематографічною швидкістю. Інженер Крилач, а за ним — молодий вчений Іван Бранюк відкривають спосіб добувати з надр так звану залишкову нафту, якої, за свідченням спеціалістів, мільйони тонн. Земля, виявляється, віддає людям поки що лише половину своїх глибинних запасів чорного золота. Верховоди однієї зарубіжної фірми, що звикли гріти руки на прибутках від нафтовидобутку, не можуть змиритися з втратою пріоритету і вдаються до авантюри. Для здійснення свого злочинного задуму вони знаходять виконавців — колишнього есесівця та бандитів з оунівського кубла. Пригодницька канва допомагає авторові надати динамічності всім сюжетним розгалуженням твору.

Історія з винаходом термоінжектора — апарата для видобутку залишків нафти — межує з реальністю. Науково-технічна проблема, якої торкається А. Стась, — справді в полі досліджень вчених та інженерів ряду країн, і письменник, як стверджують знавці, виявив передбачливість у міркуваннях про засоби її технічного вирішення. Проте не це виступає на передній план. У повісті передусім наголошується на людинознавчих, моральних проблемах. Приваблюють образи Арсена Петришина, прикордонника Гейка, полковника Шелеста. Вони захищають мирну працю і здобутки радянських людей, але цим їхня діяльність не обмежується. Не дати ворогові скалічити душу чесного трудівника, який колись, замолоду, зробив хибний крок у житті — і з цього намагаються скористатися пройдисвіти, — це теж вони вважають своїм обов'язком і виконують його з успіхом. Письменник сатиричними штрихами змальовує постаті гітлерівців; мерзенними і підступними тінями зринають із небуття колишні націоналісти-сокирники, такі як Гандзя-Мацюк, нелюд з психікою душогуба.

Як і в повісті «Підземний факел», у пригодницьких оповіданнях, жзокрема в «Сріблястому мареві» та «Вулиці Червоних Троянд», також поєднується героїчне з незвичайним, чи навіть фантастичним. Письменник вдало користується цим прийомом, і хоч подекуди не уникає традиційних мотивів, однак відмовляється під усталеної схеми, де «міцно закручений» сюжет — в основі