Читати книгу - "Пригоди в повітрі"

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

МАЛЮНКИ ВІКТОРА САВІНА

Упорядкування Н. В. КОЧИНОЇ-ТРУБЛАЇНІ

Рецензент В. С. БРЮХОВЕЦЬКИЙ

Високо під хмарами гудів літак. Він підіймався все вище й вище, наче хотів дістатись аж до сонця. Чим вище підіймався, тим меншим здавався з землі. Завбільшки він уже був як галка, а гудів, ніби джміль.

Але то був великий літак. Він мав вісім моторів. Кожен мотор крутив пропелер. Кожен мотор був дужий, як тисяча коней. Кожен пропелер обертався дві тисячі разів на хвилину.

На тому літаку летіло двадцятеро людей. Пілот і його троє помічників везли пасажирів.

Серед пасажирів була маленька дівчинка Гандзя Голубка. Вона летіла із своєю мамою. Гандзі не було ще й двох років. Але вона вже вміла добре бігати і вимовляти багато, багато слів.

— Мамо, — кричала дівчинка, — ми скоро до сонечка долетимо?!

Мама усміхалась, але нічого не відповідала. Вісім моторів так сильно ревіли, що вона нічого не чула.

Літак залетів у густі, чорні хмари. Зникли земля і небо. Пілот, що керував літаком, нахмурився.

Він хотів піднятись вище. Але хмара була така товстелезна, що літак ніяк не міг із неї вийти. Тоді пілот обережно повів свою машину донизу.

Коли враз, на один момент, ніби полум'я освітило літак. Майже одночасно щось загриміло, перемагаючи гул моторів. Знов блиснуло і знов загриміло. Ще щільніше притулилася Гандзя до мами. Пасажири злякано подивились один на одного. Це блискала блискавка і гримів грім. З тієї хмари йшов сильний дощ. Коли це літак ніби похитнувся, загриміло ще дужче, і люди почули запах диму. То блискавка вдарила в крило літака і запалила його.

На літаку почалась пожежа. Страх охопив пасажирів. Гандзина мати зомліла.

Ліве крило літака було охоплене полум'ям. Раз за разом блискотіла блискавка, розсікаючи хмари. Грім безперервно то вибухав, то гуркотів, ніби котився по хмарах. Помічники пілота вскочили в кабіну до пасажирів.

Вони прив'язували пасажирам парашути, як у морі під час небезпеки одягають рятівничі пояси.

Одягши парашут, вони наказували стрибати з літака.

Коли хто не хотів плигати, вони силоміць викидали його. Парашути були пристосовані так, що коли людина вистрибувала, вони самі собою розкривались і помаленьку спускали людину на землю.

Швиденько одягли парашут на Гандзину маму і на Гандзю.

Першою викинули маму. Вона випала з дверей кабіни і провалилась у густому тумані. Мама зникла, Гандзя крикнула од страху, і в ту ж мить дівчинку теж скинули з літака. Останнім вистрибнув пілот.

Між селами простяглось велике колгоспне поле. Дощ попрогонив усіх, хто працював на тому полі. Лише в самому центрі поля в невеликому наметі заховалось декілька людей. Часом хтось з них визирав з намету подивитися, чи не зменшується злива.

Коли дощ трохи перестав і кілька голів визирнуло з намету, вони побачили дивне явище. З хмар, просто на поле, падали великі білі зонти. Під тими зонтами на мотузках висіли люди. Ті, хто був у наметі, догадались, що ці зонти — парашути.

Але ніде не видно літака. Та раніш ніж перший парашут спустився на землю, з хмар вискочив охоплений полум'ям літак. Із страшною швидкістю він шугнув униз і жахливим ударом врізався в землю.

Літак загинув. Його пасажири й пілоти повільно спустилися на парашутах. До них на допомогу побігли люди з намету.

На полі приземлилось дев'ятнадцять парашутів. Одного не вистачало. Коли перевірили, хто спустився, виявилось, що не було Гандзі Голубки.

Жах і туга охопили Гандзину матір. Вона думала, що донька її загинула. Пілот і його помічники теж так думали.

Але де впала дівчинка?

Вони гадали, що коли вона впала, то, мабуть, поблизу великої станції, що стояла на краю поля. В напрямі од тієї станції летів літак, коли почалась пожежа. Почали розшукувати дівчинку. Багато людей вийшли на розшуки.

Коли це на станцію переказали телефоном з сусідньої станції: «Над нами пролетів парашут. Вітер поніс його на схід, під парашутом прив'язано якийсь маленький вузлик».

Далі надійшло з одного села телеграфом повідомлення: «З заходу на схід пронесло вітром парашут. Дуже низько. Здається, під парашутом щось живе».

З третього місця дали знати по радіо: «Високо, під самими хмарами, пронесло вітром парашут на схід».

Радісно захвилювався пілот.

З'явилася надія у Гандзиної матері.