Читати книгу - "Рiднi дiти"
- Жанр: Дитячі книги / Сучасна проза
- Автор: Оксана Дмитрівна Іваненко
Очень пронзительная книга о детях-сиротах, прошедших концлагеря 2-ой мировой войны. Автор просто и понятно рассказывает о судьбах детей и их удивительном переплетении, счастливых случаях и неожиданных подарках жизни. Книга художественно-документальная, т.к. все ее герои являются реальными личностями. При этом книга не теряет остроты сюжета и остается интересной до конца.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
РІДНІ ДІТИ
повість
ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА» Київ 1965
Зміст
Передмова 3
Листи 4
Листи 15
Ліна 20
Палата №5 60
У малят 76
Депутат міськради 104
Тоня і Світланка 114
Катя 154
Прізвищ нема 168
У далекому морі 178
Передмова
Відгриміли салюти на честь перемоги, на честь миру! Скінчилась війна нашого народу з підступним ворогом! Радянські люди, які більш за всіх постраждали і втратили в цій війні, взялися за відбудову.
Відроджувалося життя і у звільненому від окупантів Києві. Спішно ремонтували зруйновані школи, закладали фундаменти нових шкіл, а найкращі будівлі міста віддали дитячим будинкам. Нехай сироти загиблих воїнів і партизанів живуть у теплі й затишку!
У ті перші післявоєнні роки письменниця Оксана Іваненко часто бувала в дитячих будинках, яслах і дитячих садках Києва та інших міст України.
Все, що письменниця чула й бачила, лягло в основу повісті «Рідні діти» — книжки схвильованої і проникливої, написаної по гарячих слідах життя.
У повісті «Рідні діти» розповідається про вихованців Київського 13-го дитячого будинку, про Львівський будинок для немовлят. Не можна без хвилювання читати невигадані, правдиві історії про благородство радянських людей, які брали на виховання сиріт.
Повість Оксани Іваненко написана з теплотою і душевністю, притаманними автору, вона пройнята гуманізмом, світлою вірою в перемогу добра і справедливості.
Давно, двадцять років тому, скінчилась Велика Вітчизняна війна. Ми живемо під мирним прекрасним небом нашої Батьківщини. Але ми не забули, як топтав і плюндрував рідну землю підлий ворог. Ми не забули згарища, шибениці, бранців у смугастих халатах за колючим дротом, закатованих дітей.
Давно вже стали дорослими і трудяться на славу народу колишні вихованці Київського 13-го дитячого будинку. А повість «Рідні діти», написана про них, як і раніше, крокує в одному строю з молодим поколінням. Вона вчить його ненавидіти фашизм, любити людей, боротися за мир!
Ірина Шкаровська
Листи
Поштарка була молода, сміхотлива та цікава до всього й до всіх.
Їй дуже хотілося спочатку самій перечитати всі листи, які лежали в товстій шкіряній торбинці, а тоді вже роздавати їх адресатам. Звичайно, вона цього не робила, але дуже шкодувала за цим і принаймні намагалась завести знайомства з тими, кому щодня носила всяку пошту. Їй подобалося трошки постояти в таких квартирах і почути, як радісно вигукують:
— Ой, слухайте, лист від тата, йдіть швидше! Або:
— Нарешті брат написав!
Поштарка тоді дивилася переможно, ніби цей лист цілком залежав від неї. Вона задирала маленький, гострий, весь у ластовинні носик, і дрібні білі зуби сяяли в усмішці.
Їй хотілося б навіть зарані відгадувати, від кого листи, і, справді, в деяких квартирах вона це могла вже робити. У такі квартири вона заходила найбільш охоче. От, наприклад, до старого професора, який жив у квартирі № 1, — до нього вона завжди заносила багато кореспонденцій: з Москви, Ленінграда, з Болгарії, Польщі.
Та найдужче він радів листам з Донбасу.
Поштарка вже знала ці конверти, цей почерк. То були листи від його дочки-інженера.
Багато
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рiднi дiти», після закриття браузера.