BooksUkraine.com » Класика » Крилаті слова, Васильченко С. В. 📚 - Українською

Читати книгу - "Крилаті слова, Васильченко С. В."

106
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Крилаті слова" автора Васильченко С. В.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Крилаті слова, Васильченко С. В.» була написана автором - Васильченко С. В., яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Крилаті слова, Васильченко С. В." в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 

Васильченко С. В.

 

 

КРИЛАТІ СЛОВА

 

 

збірка оповідань

ДЗВІН

 

 

Раз, а інколи й двічі на рік прибувала до нас десь із-під Миргорода наша тітка, материна сестра, Ганна. З нею приїздив і хто-небудь із її дітей - або син, що звали Хомою, або котра-небудь дочка - Наталка чи Галя. Це були веселі гості, і ми, діти, раділи їм, як святові. Особливо вподобали ми Наталку, росляву гарну дівку, таку привітну та балакучу. Як увійде, було, в хату та стане говорити, то ніби аж у хаті повидніє.

Забігла ж ото вона до нас в неділю, пожартувала з дідом, зо мною, малим, «журавля» танцювала, всім розповіла про якогось голодного Макара, що виїдав за раз мірку картоплі, нагомоніла повну хату, знялась, кудись інше побігла.

Почали говорити про неї.

- Ну й дівчина - правдива Наталка Полтавка,- казав сусід наш Улас, що був на той час у нашій хаті,- як скаже, та ще й прикаже, то й нехотя повеселієш.

- Це, мабуть, та дівчина,- додає наш дід,- що про неї в пісні співають:

 

Як заговорить, як у дзвін задзвонить.

А як засміється,- Дунай розіллється.

 

Один так скаже, другий інакше - всі Наталку хвалять.

Я тоді сидів під лавою, у цяцьки грався.

Сиджу собі та й думаю: «А давай і я задзвоню, як у дзвін, чи не похвалять і мене»,- та й почав язиком видзвонювати:

 

Бом-дзелень...

Штани драні, полатані,

Бом-дзелень...

 

Дзвоню та й дзвоню, а нащо - ніхто й не допитується.

Коли ось мама як не гримне на мене сердито:

- Чуєш ти, дзвонарю, не деренчи, як битий глек, а то по губах заробиш!

Я змовк. І так мені стало шкода, мало не заплакав. «Бач,- думаю,- яка правда на світі: коли Наталка дзвонила - її хвалять, а як я - то ще й губи мені натіпати хочуть».

 

ВИТРІШКИ

 

 

Щоп’ятниці бував у нашому селі базар. Несуть мама продавати молоко, прошуся і я з ними.

- Що ти будеш там робити,- кажуть мені мама,- витрішки продавати?

А мені що б не продавати - все одно, аби взяли.

- Добре,- кажу,- буду продавати витрішки.

Тато засміялись, кажуть до мами:

- Хай іде, буде гладишок дивитися, щоб часом не вкрав який біс.

Пішли.

По дорозі я все сіпаю маму за полу та розпитую про ті витрішки.

Мама вже й говорити не хочуть про них, а я все допитуюсь.

Набридло мамі слухати мене, вони й кажуть:

- Прийдеш на базар, витріщиш очі,- ото й будуть витрішки.

Не зрозумів я цього, а далі вже не розпитую, бачу - сердитимуться.

Прийшли на базар, стали в тому ряду, де молоко продають, і собі розташувалися.

Людей на базарі - тиск: те продає, те купує - кожний заклопотаний.

Коли це з шаблюкою при боці стражник іде (за царів були такі посіпаки - стражниками звалися), руки за спину позакладав, козирок ізсунув на потилицю, никає по ряду та зазирає, позіхаючи, бабам у кошики. Так ніби мене хто штовхнув іззаду.

- Мамо! - гукаю на весь базар.- Оце той, що витрішки продає?

Мама сіп мене за руку, кив на мене оком:

- Мовчи, вража дитино!

А жінка, що в ряду стояла поруч, ззирнулася з мамою, осміхнулась, далі нагнулась до мене та нишком і каже:

- Оце він самий, сину...

 

НЕСЛУХНЯНИЙ ГЛЕЧИК

 

 

Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був та й іще, може, жив би та й жив, коли трапилось таке.

Раз мама топили в печі, я пустував: зачепив ключкою той глечик за вушко та й тягаю по полу. Мама насварилися:

- Грай, глечику, грай, підеш без вушка!

Я почув теє, сам собі дивуюся, чого це мама не на мене гримають, а на глечика, та й радий тому, «аби не на мене»,- думаю, далі граюся з глечиком, як і раніше грався. Коли це глечик - хрясь! - з полу додолу - розлетівся в черепки.

«Угадали мама - розбився-таки вражий глечик»,- думаю собі.

Побачивши теє мати, та мовчки за віника.

А я бачу це та й думаю:

«Ну, ну, що буде далі? Невже ж оце мама будуть бити неслухняного глечика, що розбився?»

А про себе й байдуже. Мама підійшли ближче, та не глечика, а мене - віником по руках, по руках!

- А не я ж тобі казала - не грайся з глечиком, бо розіб’єш! Бо розіб’єш!

- Мамо! Ви ж не мені, то ви глечикові казали! - репетую.

- Глечик глухий, а ти ж із вухами, сякий-такий сину. Не тебе ж глечик, а ти його по полу волочив!

Та й знову, та й знову.

«От тобі й маєш,- думаю,- на кого сварилися, а кому досталося».

 

ЧИ ВСЕ ОДНО?

 

 

Сиділи за обідом.

Мама розповідали, що в однієї жінки помер чоловік і покинув багато малих дітей.

Великі розмовляли про ту вдову, про діти, жаліли їх, а менші слухали. А мені теж хочеться сказати і своє слово.

- А цитьте,- пожартував дід,- Андрійко наш надумався, говорити буде.

Я проковтнув, що було в роті, й почав казати:

- Дядина казали, що ті діти такі малюсінькі, як пшоно.

Хто був за столом - в регіт.

- Їй-богу ж, так казали,- божуся.

Всі ще дужче сміються. Я в сльози:

- Мамо, чого вони сміються з мене?

- О, а ти вже й плакати,- ти не так кажеш, то вони й сміються.

- Може, дядина казали, що ті діти дрібні, як

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крилаті слова, Васильченко С. В.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крилаті слова, Васильченко С. В."