Читати книгу - "Філософські трактати, Григорій Сковорода"
- Жанр: Класика
- Автор: Григорій Сковорода
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
РОЗМОВА П’ЯТИ ПОДОРОЖНИХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
Дружня розмова про душевний світ
Особи: Афанасій, Яків, Григорій
Афанасій. Люди в житті своїм працюють, метушаться, щось від когось утаюють, а нащо - багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських діл, скільки їх там тисяч різних не є, буде один кінець - радість серця. Чи не для сього вибираємо ми за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від догідливості інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо різні музики, створюємо безліч концертів, мінуетів, танців і контратанців для звеселення слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і приємними для ока квітками й обвішуємося ними, щоб було приємно оку і ніжно тілу; складаємо запашні спирти, порошки, помади, духи і ними задовольняємо свій нюх. Одне слово, всіма способами, які лише вигадати можемо, намагаємося звеселяти дух наш. О, якими великими веселощами користуються вельможні й багаті персони! В їхніх палацах живе розчинений у радощах і задоволенні дух. О, яка дорога ти, радосте сердечна!
За тебе царі, князі і дуки платять безліч тисяч, а ми, біднота, що не має статків, начебто живимося тими крихтами, що падають з їхніх столів. Погадай же нині, якими гульбищами охоплені всі славні європейські міста?
Яків. Достеменне великими. Однак я чув, що ніде немає більше веселощів та розваг, аніж у Парижі й Венеції.
Афанасій. Певно, багато їх там, та допоки ти нам їх з Венеції перевезеш, то помремо тут з нудьги.
Григорій. Годі пащекувати, любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі грища та розваги і всі ваші витівки безсилі потішити дух і тим вигнати нудьгу, що заволоділа вами.
Яків. А що ж зможе?
Григорій. Лише знання того, що складає щастя і як його віднайти.
Афанасій. Се так, ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше - шлях, що тече, як річка.
Яків. Здавна вже шукаю я щастя, але ніде його знайти не можу.
Григорій. Коли достеменно хочете його віднайти, то скажіть мені, що для людини найкраще?
Яків. Бог його знає, і взагалі, нащо питаєш про те, чого великі мудреці не змогли вирішити і розійшлись у своїх гадках, як подорожні на шляху? Адже те, що найкраще,- те й найвище, а що найвище - всьому голова і кінець. Се найкраще добро звалось у стародавніх філософів завершенням усіх доброт і верховним добром; хто ж тобі дасть відповідь, що таке є край і пристанище всіх наших бажань?
Григорій. Тихіше, друже мій! Дуже далеко ти забрів. Я спитаю простіше: чого ти у своєму житті бажаєш найбільше?
Яків. Ти наче палкою покопирсав мурашник - так несподівано розворушив мої бажання.
Афанасій. Я бажав би знайти високий чин, щоб мої підлеглі були міцні, як росіяни, а доброчесні, як стародавні римляни; щоб будинок мій був венеціанський, сад флорентійський; бажав би бути розумним, вченим, шляхетним і багатим, як бик на шерстину…
Григорій. Що ти брешеш?
Афанасій … дужим, як лев, гарним, як Венера…
Яків. Прийшла й мені на згадку Венера, так звана собачка.
Григорій. Прошу, кажіть.
Яків…Хвостатим, як лев, головатим, як ведмідь, вухастим, як осел…
Григорій. Маю сумнів, щоб могли увійти у вуха божі такі безглузді бажання. Ти зі своїми вигадками подібний до дерева, яке хоче бути водночас і дубом, і кленом, і липою, і березою, і фігою, й оливою, і явором, і фініком, і трояндою, і рутою… сонцем і місяцем… хвостом і головою… Дитинча, що сидить на материних руках, часто хапається за ніж, за вогонь, але премилосердна наша мати природа краще знає, що нам корисне. Хоч і плачемо, й пориваємося, вона сосками своїми всіх нас уміру харчує й зодягає, і сим добре маля задоволене, а злорадне хвилюється саме й інших турбує. Скільки ж міліонів сих нещасних дітей день і ніч волають, нічим не задоволені: одне їм дадуть у руки,- вони плачуть за чимось іншим. Годі нам бути нещасливими.
Афанасій. Чому ж?
Григорій. Не можемо знайти щастя.
Яків. Бо що?
Григорій. Бо не бажаємо і бажати не можемо.
Афанасій. Чому?
Григорій. Тому що не знаємо, в чому воно полягає. Початок справі - знаття, звідки йде бажання, від бажання - пошук, потім отримуємо результат, ось і задоволеність, тобто те, що отримуємо і що для людини благо. Затям відтак, що таке премудрість.
Яків. Я часто чую се слово: премудрість.
Григорій. Сенс премудрості в тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя,- ось праве крило, а доброчесність прагне до пошуку. Через се вона в греків та римлян мужністю й силою зветься - ось і ліве крило. Без сих крил годі вибратись і полетіти до гаразду. Премудрість - се гостре, далекозоре орлине око, а добродійність - мужні руки і легкі оленячі ноги. Про таке верховне подружжя є цікава байка.
Яків. Ти вгадав мої думки. Звичайно, се байка про безногого та сліпого!
Григорій. Так.
Афанасій. Розкажи детальніше.
Григорій. Мандрівник, обходячи всілякі землі і держави, позбувся ніг. Тут спало йому на думку вернутися додому, в батьківський дім. З великими труднощами, спираючись на руки, подався мандрівник в дорогу. Нарешті доповз він до гори, з якої вже було видно і батьківську стріху, але тут позбувся й рук. Звідси дивилося живе око його через ріки, ліси, яруги, через пірамідальні верхів'я гір, з веселою пожадністю осягаючи сяйливий здаля замок,- батькову оселю і всього їхнього миролюбного роду,- кінець і вінець усіх їхніх мандрівних труднощів. Але біда була в тому, що наш обсерватор не мав уже ані рук, ані ніг, а лише мучився, як євангельський багатій, дивлячись на Лазаря.
Поміж тим, озирнувшись, побачив він раптом дивне й сумне видовище: бреде сліпець, прислухається, мацає палицею на всі боки і, наче п'яний, з дороги збивається, підходить ближче, зітхає: «Зникають у метушні дні наші…». «Шляхи твої, господи, повідай мені…» «Горе мені, мандри мої триватимуть далі». Та й інші такі слова сам собі каже зітхаючи, часто спіткається і падає.
- Боюся, друже мій, злякати тебе, але хто ти такий? - питає прозорливий.
- Вже тридцять чотири роки подорожую, а ти перший на шляху моїм стрівся,- відказує сліпий.- Мандрування моє по різних світах скінчилось ось так. Страшна жаркота сонячного проміння в Аравії позбавила
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Філософські трактати, Григорій Сковорода», після закриття браузера.