Читати книгу - "Казка про дідового півника і бабину курочку, Народні"

Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, в бабусі — курочка.

Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові, й каже вона: «В тебе є півник. Най знесе й тобі яєчко».

Та не хотів півник нести яєчко. Розсердився дід й прогнав його.

Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника: «Куда ти йдеш?»

Відповідає йому півник: «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися».— «Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо!»—мовить ведмідь. «Ставай за мною!» — каже впевнено півень.

Ідуть двоє. Попереду півень, а за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка. «Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?» — «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися!» —відповідає півень.— «Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець!» — каже вовк. «Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!»

Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.

«Куди ти, півнику, з вуйком-ведмедем і братом-вовком ідеш?» — питає лисиця. «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися».— «Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати!» — скаржиться лисиця. «Ставай четвертою! —мовив півник.—Будеш в нашій компанії!»

Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.

Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Почув цар і каже своєму слузі: «Іди запитай, що хоче півень».

Півник каже: «Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити».

Наказав цар, щоб півня впустили між курей.

Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі: «Впусти в курник і мою сестричку-лисичку!» — «Най іде!»

Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила.

На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Прокинувся цар і наказав півня в стайню до коней.

Просить півень царського слугу: «Впусти до стайні й мого братика-вовка!»

Впустив слуга разом з півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.

Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі: «Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!»

Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом з волами.

Повів слуга до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу: «Впусти спершу до стайні мого вуйка-ведмедя, а потім я й сам зайду».

Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.

Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.

«Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці!» — каже цар слузі. «Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?» — «Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече!» — наказав цар.

Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.

Рано-вранці, як (тільки зазоріло), півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає: «Кукуріку, будь здоровий, світлий царю!» — «Піймайте того півня й відрубайте йому голову!» — лютував цар.

Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. В густому лісі залишився ведмідь, в глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі під полониною затаївся вовк.

Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав: «Кукуріку, простели, діду, плахту!»

Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.

Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.

«Для чого тобі, діду, мірка?» — питає баба. «Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти!» — відповідає дід.

Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку-то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв, і на дно мірки приліпився золотий крейцер.

Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.

«Стели плахту!» — кричить курочка бабі.

Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахтала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.

Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.

Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня й співає; «Кукуріку, простели, діду, плахту!»

Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!