Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

Вітаю, любі читачі.

Дякую, що обрали мою творчість для гарних емоцій.

«Життя абсолютно
непередбачуване».

«Погана поведінка»
 Пенелопа Дуглас
                                                                             
 Лорен

  Я дивилася на фото вілли, яке прислала мені моя подруга Беатріс. Що можна сказати? Нереальна краса. Будинок, наче з обкладинки журналу. Двоповерховий, дах з опаленої черепиці, пастельні кольори каменю, з якого він збудований, гармоніювали з затишними білими віконцями з решітками та ставнями.
   Гадаю, що цьому будинку багато років. Напевно цей будинок бачив не одне покоління і там багато чудових спогадів. Він просто випромінював затишок, легкість та розслаблюючу атмосферу, якої мені так бракує у моєму житті. А ці кольори квітів, в яких утопає будинок – це ж Рай на землі.
   Мене тягнуло відповісти на її лист одним єдиним словом – «так!», але мені треба було все зважити. Доки я дивилася на екран монітору, на мою пошту знову прийшов лист від Беатріс.
   Клацнувши мишкою, я відкрила щойно прийдешній лист, як-то кажуть, -«щойно з печі».
  
    Беатріс.
    Тема: Вілла.
   Ну???
   Лорен, досить думати! Припини!
   Бо мені здається, що я чую всі твої «за» і «проти»
   навіть через листування та відстань.
   Ти ж сама говорила, що тобі не вистачає
   змін та нових вражень, - ось твій шанс.
   P.S. Чекаю на відповідь.
   Твоя подруга, Беатріс.

   Знає мене, як облуплену. Наче читає мої думки. Ми з Беатріс знайомі лише два роки, а таке враження, що знайомі все життя. Вона моя споріднена душа. Я цій жінці багато чим завдячую, в важкі часи її дружба зцілила мене, і от тепер вона намагається знову це зробити. Я маю погодитись на її пропозицію, я це знаю, але мені як завжди важко все покинути, спакувати валізи і рушити за чимось новим. А зараз нове – це є Франція. Для людини, яка все своє життя прожила в Нью-Йорку і ніколи не подорожувала – це, все ж таки, величезний крок. Проте, – він мені потрібен. Тим паче коли подруга говорить, що там мені буде так добре та спокійно, що не захочеться повертатись.
   Я видихнула, набралась сміливості і швидко наклацала відповідь.

   Лорен.
   Тема. RE. Вілла.
   Досить читати мої думки!
   Я прямісінько відчуваю, як ти копирсаєшся
   в моїй голові.
   ДОБРЕ! Я ЇДУ!
   ПРОВАНС* – ЧЕКАЙ НА МЕНЕ!
   P.S. Дякую за те, що ти є.
   Твоя подруга Лорен.

   Клацнувши – «Відправити», я з полегшенням видихнула.
   Три хвилини і новий лист перед моїми очима.

   Беатріс.
   Тема. RE. RE. Вілла.
   УРА! Я нереально щаслива!
   Ти знайдеш там щастя – запевняю тебе.
   Я все влаштую. Ні за що не хвилюйся.
   Чекай кур’єра.
   Це мій подарунок тобі на тридцяти п’ятиріччя.
   Не хочу слухати твої «ні!». Тож не ображай мене.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.
  
   Лорен.
   Тема. RE. RE. RE. Вілла.  
   Вірю тобі і в твоє шосте чуття)))
   Впевнена в цьому.
   Чекаю.
   Не сперечаюсь.
   Це ж все рівно буде моєю повною поразкою.
   Дякую! Дякую! Дякую!
   P.S. Люблю тебе всім серцем.
   Твоя подруга Лорен.

   Господи, що я роблю? Як я взагалі погодилась?! Не знаю. Проте, знаю, що мені потрібна ця відпустка. Мені потрібне нове, сповнене енергії життя. Я повинна реабілітуватись таким чином і нарешті вільно дихати, сприймаючи все як є. А що може бути краще, ніж нова країна, нові місця та простори Провансу. Іноді потрібно щось робити заради себе – це і буде перший крок. Звичайно мені страшно – але я зроблю це!
   Закривши ноутбук, я встала з-за столу, проте, вже через хвилину мені знову закортіло подивитися на віллу, яка скоро гостинно відкриє переді мною свої двері. Піднявши кришку ноутбука, я посміхнулась фото, яке дивилося на мене з екрану монітора.
   На мене чекає ця краса! На мене чекає Прованс!
   Ой! Я ж французької не знаю! Все! Все відміняється. Або ні. Не знаю.
   Я знову заспокоїлась, дивлячись на фото вілли.
   Все ж таки, я це зроблю!
   Я вже два роки не писала книги, можливо ця подорож надихне мене на щось нове, на шалені ідеї… все можливо.
   Ще раз глянувши на фото, я посміхнулась, і видихнувши зачинила ноутбук. Тепер слід подумати, що мені потрібно буде в моїй відпустці. Як я знаю там зараз спека, тож все легке та коротке – а хіба у мене є такі речі? Якщо є, то це ще з юних років і навряд чи я в них влізу.
   Я підійшла до шафи, і відчинивши її, почала копирсатись між вішалками з одежею. У мене був шок, і це м’яко кажучи. Як виявилося я старомодна «бабця», яка вже забулась коли оновлювала гардероб.
   Жах! Як я до такого докотилась?! Я ж раніше полюбляла гарно виглядати, полюбляла носити сукні та підфарбовуватись, - куди це все зникло? Де та Лорен, яка ще була п’ять років назад? Невже її не повернути?
   Смуток заповнив мої груди. Мені стало невимовно шкода себе. Проте, я знала точно, що цього робити не можна. Ще одну депресію я просто не осилю. Тож, вище носа – і вперед до Провансу!
   Хоча… спочатку до магазину купити нові літні, а головне не старомодні речі.
   Подивившись на себе у дзеркало, яке висіло біля шафи, я похитала головою. Вигляд бажав кращого. Як я раніше не помічала, на що перетворився мій образ. Мені лише тридцять п’ять… буде через тиждень, а я одягнена в одяг, який наче міль поїла. Футболка на два розміри більша, джинси яким вже майже чотири роки і з пучечком на голові.
   Я сама від себе в шоці.
   Якщо чесно… я не хотіла так виходити і йти по магазинам, я тільки зараз зрозуміла, як жахливо виглядаю, тож – інтернет-магазин мені у поміч. Я знову всілась за ноутбук в пошуку гарних, зручних та літніх речей.
   Закупившись, як ніколи у житті, я очманіла сама від себе. Замовивши: сарафани; легкі сукні; джинси; кілька пар шортів; спідниць та кофтинок з блузками, я згадала про взуття. Хоча я і хвилювалась, що підберу не той розмір, - я, все ж таки, ризикнула і поклала до корзинки: кілька пар босоніжок на пласкому ходу; червоні підбори та кросівки… о-о-о і пару балеток.
   Я ШОПОГОЛІК!
   Натиснувши кнопку «придбати», я швидко все оплатила і чекала, коли кур’єр принесе моє величезне замовлення.
   Я ніколи раніше такого не робила, тому дуже здивувалась швидкості виконання замовлення, не пройшла і година, як я вже тримала в руках свій пакунок, і дякувала милому хлопцю за доставку.
   Тепер я не поїду до Провансу, як «бабця». Одна місія виконана. Тепер треба це все приміряти, запакувати в валізу, якою я раніше ще не користувалась і чекати на свій подарунок від моєї любої подруги Беатріс.

 ***********
    Після мого онлайн-шопінгу не пройшло і дня, як сьогодні я отримала свій подарунок – квитки до Провансу.
   Я вийняла їх з конверту, і подивившись на дату, очманіла. Виліт завтра. Як це завтра? Ой! Я боюсь! Ні, щось моя бойова «Лорен» кудись заховалась і ось ця, яка зараз стоїть і труситься над квитками зовсім не готова летіти одна до Франції.
   Мені треба написати Беатріс і повідомити, що я передумала. Я просто не зможу. Я розгублюсь і полечу не туди,… або… або мене відправлять кудись разом з валізами… або… Коротше – я просто не можу.
   Поглянувши знову на квиток, я зрозуміла, що все одно полечу. Беатріс добряче на них витратилась, тож - Bonjour Provence!* Поклавши квитки на валізу, яка стояла у коридорі, і чекала на свою заповітну мрію побачити світ, я поспішила написати Беатріс. Всівшись за стіл, та відчинивши ноутбук, я швидко наклацала листа:

   Лорен.
   Тема. Дякую за подарунок.
   Привіт, моя люба.
   Щойно отримала конверт з квитками.
   Дякую! Дякую! Дякую!
   Валіза вже зібрана і я намагаюсь взяти себе в руки.
   P.S. Твоя подруга Лорен.

   Я знала, що Беатріс одразу відповість, тому чекала.
   Дві хвилини і на моєму екрані майорить новий лист.

   Беатріс.
   Тема. RE. Дякую за подарунок.
   Salut, ma chère amie*.
   Я знаю, знаю, як ти хвилюєшся, але повір все буде - délicieux!**
   На тебе чекають сонячні дні Провансу!
   Я завжди на зв’язку.
   P.S. Твоя подруга Беатріс.

   Я видихнула, зрозумівши, що навіть написати не зможу про відмову.
   Новий лист від Беатріс.

   Беатріс.
   Тема. RE. RE. Дякую за подарунок.
   Навіть не думай відмовлятись.
   D'accord?***
   P.S. Люблю тебе, Лорен.
   Твоя подруга Беатріс.

   Я засміялась. Знову читає мої думки.

   Лорен.
   Тема. RE. RE. RE. Дякую за подарунок.
   Знову копирсаєшся в моїй голові)))
   Зрозуміла!)))
   P.S. Люблю тебе, Беатріс.
   Твоя подруга Лорен.

   Ніч сьогодні буде безсонною. Я вмію накручувати себе, а зараз така ситуація, що і поготів. Це все для мене в новинку. Тому маю право похвилюватись.
    Встаючи зі стільця, я пішла заварити собі кави. Багато кави. Можливо дві чашки. Мені треба зателефонувати батькам і сказати, що я лечу до Провансу на кілька місяців. Звичайно, якщо не захочу повернутись через кілька днів.

   Що я мала ще зробити? А! Точно! Побрити ноги! Хоча француженки і не дуже на це зважають, - на це зважаю я. Якщо я вже купила новий гардероб – то буде смішно, якщо полінуюсь побрити ніжки, під пахвами… ну і «кущик» трішки треба привести до ладу. Хоча, кому яке діло до мого «кущика»?! Як не було натяку на секс, так і не буде найближчі місяці,… можливо і роки.
   Важко видихнувши, я увійшла до кухні і поставивши чайник, дістала телефон з кишені, щоб подзвонити батькам.

   День минув швидко. Занадто. Підкралась ніч разом з безсонням і новою порцією «за» і «проти» - поїздки в Прованс.
   Як я і казала, ніч буде «веселою».
   Мені слід виспатись. У мене десятигодинний переліт. Капець! Як довго. Може тоді не варто хвилюватись, що я зараз не сплю? В літаку буде час наздогнати втрачені години сну. А якщо я там не засну? А-а-а!
   Я відкинула ковдру. Спекотно.
   Знову накинула ковдру. Холодно.
   Сіла на матраці.
   Лягла.
   Дістала склянку з водою. Попила.
   Лягла.
  Втомилась. Нарешті… втомилась. Відчуваю, що хочу спати.
——————————————
*Прова́нс - фр. Provence; буквально — провінція — історико-географічна область, розташована на південному сході Франції. 
*Bonjour Provence – привіт Прованс.
*Привіт, моя дорога подруго. (франц.)
*Неперевершено! (франц.)
*Зрозуміло? (франц.)