Читати книгу - "Майбутнє поезії, Елюар Поль"

I
Хліб потрібніший ніж поезія. Але любов у повному сенсі людського слова, любов-жага не є кориснішою за поезію.
II
Поет — це той, хто надихає більше, ніж той, хто є натхненний.
III
Споглядач і вірні дзеркала. Це не обов'язково закохані, які написали найпрекрасніші вірші про кохання, а коли це закохані, вони цьому не віддавали свого відповідального (осудного) кохання. Тим часом відблиск усіх цих сказаних, вигаданих слів для них є невитравний. І їм треба витримати цей відблиск і залишатися безкінечно абсолютно вільними, відсвічувати і бачити чесноту вічности. Бачити — отже, отримувати, відсвічувати — отже, змусити бачити.
IV
Роль поета зводиться до поета обчислювальної машини ідей, предметів, почуттів, дії.
V
Кажуть, що починати зі слів і їхніх зв'язків, щоб науково вивчати світ, — це не наше право, це наше завдання. Годилося б додати, що це завдання є навіть завданням жити, не способом тих, які несуть свою смерть в собі і які є вже мурами чи пустками, а творячи тіло із всесвітом, із всесвітом у русі, в становленні.
VI
Нам треба небагато слів, аби висловлювати головне; нам треба всі слова, щоб головному реальности надати.
VII
Поет бачить тою самою мірою, якою він сам себе проявляє. І навпаки. Одного дня кожна людина побачить те, що бачив поет. Кінець уявного.
VIII
Бачити — це розуміти, міркувати, спотворювати, порівнювати, забувати або забуватися, бути або зникати.
IX
Поезія не стане плоттю і кров'ю, починаючи з моменту, коли вона буде обопільною. Ця обопільність є цілковитою функцією рівности щастя між людьми. А рівність у щасті піднесе її рівність на висоту, про яку ми могли мати лише слабке уявлення. Це блаженство не є неможливим.
X
Знак — це те, що ти даєш згоду.
XI
Є велетенські просторища ночі. Відзвук має лише "гідність", якою послуговуються. У ці щасливі хвилини він їх уникає. Поезія їх розчиняє. Вона — це мистецтво світла.
XII
Нема гри слів. Усе порівнюється з усім, усе знаходить своє відлуння, свій зміст, свою схожість. І це становлення є безкінечне.