Читати книгу - "Братчик Ведмідь і Сестричка Жаба, Гарріс Джоель Чандлер"

— Ні, ти розкажи мені, дядечку Римусе, — причепився Джоель, — спіймав потім Ведмідь Братчика Кролика?

Все обличчя старого прорізали веселі зморшки.

— Дурниці ти кажеш, синку. Не такий простий Братчик Кролик. От Ведмідь — той знову потрапив у халепу.

— Як же це було, дядечку Римусе?

— Братчик Ведмідь біг, біг дорогою, бачить — немає Братчика Кролика.

— Ну постривай же, Сестрице Жабко, — сказав Братчик Ведмідь. — Я тобі покажу, як обманювати! Хоч через рік, а пригадаю тобі це!

Не минуло й року, й місяця, навіть тижня не минуло, повертався Ведмідь з лісу, де шукав медові дупла, дивиться — на бережку біля болота сидить стара Сестриця Жаба. Кинув Братчик Ведмідь свою сокиру, підійшов до неї тихесенько, простягнув лапу та як схопить Сестрицю Жабу! Ось так. Притиснув її міцно і каже:

— Як живеться, Сестрице Жабко? Як твої діточки? У нас з тобою сьогодні буде довга розмова, — не знаю навіть, коли й побачать вони тебе знову.

А Жабка не знала, що й сказати. Вона не розуміла, в чому справа, і нічого не сказала. Сидить і мовчить. А Ведмідь знову за своє:

— Невже забула, як ти мене колись обдурила? Покепкувала наді мною, Сестрице Жабко? А тепер уже і я з тебе покепкую.

Тут Жабка злякалася та й каже:

— Що ж я тобі зробила, Братчику Ведмедю? Коли це я обманювала тебе?

Братчик Ведмідь давай сміятися. Йому хотілося довше познущатися з Жабки.

— Ні, звичайно ж, ні, Сестрице Жабко! Адже це не ти виставила з води голову і сказала мені, що Братчик Кролик щойно пробіг. Ну, звичайно ж, не ти. Ти, певно, в цей час сиділа вдома зі своїми діточками. Я не знаю, де твій дім, проте я знаю, де ти тепер, Сестрице Жабко, а ще я знаю, що більше ніколи тобі не доведеться морочити голову своїм добрим сусідам тут, поблизу цієї дороги.

Звичайно ж, Жабці було невтямки, що хоче з нею зробити Братчик Ведмідь. Але вона зрозуміла, що їй потрібно якось рятувати своє життя, та хутчіше, бо Братчик Ведмідь вже заклацав зубами.

От Жабка й гукнула:

— Братчику Ведмедю, відпусти мене цього разу! Я ніколи більше не буду!

Відпусти мене, Братчику Ведмедю, я за це покажу тобі найкраще медове дупло у всьому лісі!

Але Братчик Ведмідь усе клацає зубами, піна тече у нього з рота.

Сестриця Жабка знову гукає:

— Відпусти мене, Братчику Ведмедю! Я ніколи, ніколи більше не буду! Лише раз, лише раз відпусти!

Але старий Ведмідь сказав, що їй все одно вже кінець, і почав думати, як поквитатися з Сестрицею Жабкою. Він знав, що її не втопиш, а спалити — вогню в нього не було.

Думав він, думав…

Раптом Жабка перестала кричати і плакати та й каже:

— Якщо хочеш вбити мене, Братчику Ведмедю, понеси мене до он того великого каменя — на краю озера, — щоб я востаннє могла подивитися на моїх діточок. А потім ти візьмеш свою сокиру і приб'єш мене на тому самому камені.

Ця порада сподобалася Братчику Ведмедю, і він погодився: узяв Сестрицю Жабку за задні ноги, закинув сокиру на плече і пішов. Поклав Жабку на камінь. Вона прикинулась, ніби дивиться на своїх діточок, а Ведмідь постояв, постояв і взявся за сокиру. Поплював на руки, розмахнувся — і як стукне по каменю: бабах!

Та поки він піднімав сокиру і опускав її, Сестриця Жабка стрибнула в озеро — плюсь-плюсь! Відплила подалі й заспівала.

Ось яку вона пісню співала:

Інгл-го-дженг, ура, ура!

Інгл-го-дженг, ура!

От я і дома. Ура, ура!

Інгл-го-дженг, ура!

Це дуже смішна пісенька, — сказав хлопчик.

— Смішна, звісно, — відповів старий, — адже ми не розуміємо жаб'ячої мови. А якби ми розуміли, може, вона зовсім і не була б смішною.