Читати книгу - "Дівчина-безручка, Брати Ґрімм"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Брати Ґрімм
Шановні друзі! Ми хочемо запросити вас до світу української літератури. Українська мова та культура багата на цікаві та захоплюючі історії, які зможуть зацікавити кожного. Наша електронна бібліотека BooksUkraine.com допоможе вам в цьому. Заходьте, обирайте та насолоджуйтесь читанням!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Почав один мірошник все біднішати й біднішати, і залишився у нього один тільки млин і позаду нього велика яблуня. Ось вирушив він одного разу в ліс дрова рубати, і підійшов до нього старий, якого він ще жодного разу не бачив, і каже:
– Досить тобі з сокирою возитися, я зроблю тебе багачем, якщо пообіцяєш мені віддати те, що позаду твого млина.
«Мабуть, це він про яблуню каже», – подумав мірошник і погодився, і пообіцяв її незнайомцю. А той люто зареготав та сказав:
– Дивись, через три роки я прийду до тебе й візьму, що мені належить. – 3 цим він і пішов.
Повернувся мірошник додому, зустрічає його дружина і каже:
– Скажи, чоловіче, звідки це в домі з’явилося таке багатство? Усі скрині і комори повні, а ніхто нічого не приносив, і я не знаю, як це все сталося.
Каже мірошник:
– Та це все від одного незнайомця, якого я зустрів у лісі; він пообіцяв мені велике багатство, а я йому пообіцяв те, що находиться за млином, – велику яблуню можемо ми, мабуть, віддати.
– Ах, чоловіче, – з жахом скрикнула його дружина, – але ж це був сам чорт! Він не про яблуню казав, а про нашу доньку, адже це вона стояла за млином та мела двір.
Донька мірошника була красива й до того ж скромна. Три роки вона жила за божими законами та не знала гріха. Строк між тим пройшов, і прийшов день, коли чорт вирішив її повести. Вона чисто вмилася і накреслила навколо себе крейдою коло. З’явився чорт зранку, але не міг ніяк до неї наблизитися. І, розлютившись, він сказав мірошнику:
– Не давай їй води, щоб вона більше не умивалася, а інакше у мене не буде над нею ніякої сили.
Злякався мірошник та виконав наказ. Другого ранку знов прийшов чорт, але дівчина омила руки слізьми, і вони були зовсім чисті. І знов не міг чорт до неї наблизитися і каже, розлютившись, мірошнику:
– Відрубай їй руки, а інакше мені ніяк з нею не впоратися.
Лячно стало мірошнику:
– Але як мені відрубати руки своїй рідній дитині?
Але чорт йому пригрозив:
– Якщо ти цього не зробиш, я тебе самого поведу.
Злякався батько і пообіцяв його послухатися.
Прийшов він до дівчини і каже:
– Донечко, якщо я не відрубаю тобі обидві руки, то поведе мене чорт із собою. Я від жаху пообіцяв йому це зробити. Допоможи мені у моїй біді і пробач мене за все зло, що я тобі зроблю.
– Милий татку, – відповіла вона, – роби зі мною, що хочеш, я – твоя донька. – І вона простягла до нього свої руки і дала їх відрубати.
Третього разу з’явився чорт, але вона так довго та сильно плакала, що сльози омили її відрубані руки, і вони були зовсім чисті. Довелося чортові відступитись, і він утратив над нею всіляку владу.
Ось мірошник і каже їй:
– Це завдяки тобі я отримав таке велике багатство, і я обіцяю все життя пестити тебе і за тобою ходити.
Але вона йому відповіла:
– Ні, я тут не залишусь, я хочу піти; добрі люди мені допоможуть, у чому треба. – Потім попросила вона прив’язати їй до спини скалічені руки і, тільки зійшло сонце, рушила вона у дорогу.
Йшла вона цілий день до самої ночі. І підійшла, нарешті, до королівського саду і побачила при місячному сяйві, що всі дерева усипані прекрасними плодами, але потрапити у цей сад вона не могла – він був увесь оточений рівчаками з водою. А йшла вона вже цілий день, і з ранку не було у неї в роті ані крихти, і мучив її голод; і вона подумала: «Ах, якби мені потрапити в цей сад та поїсти трохи, а інакше загинути доведеться». Раптом з’явилася діва в білій одежі, заперла плотами воду і провела її по сухому рівчаку. Прийшла вона в сад і йшла слідом за нею. Побачила вона дерево з плодами: були то чудові груші, але всі вони були пораховані. Підійшла вона й відкусила з дерева грушу, щоб вгамувати голод, не більше.
Побачив садівник дівчину, але через те, що з нею була діва, то він злякався, що це привид, і не сказав їй ані слова, не крикнув і не заговорив з нею. Вона з’їла грушу, наїлася, пішла і сховалася за кущем.
Другого ранку прийшов король, якому належав цей сад, і став рахувати плоди, бачить – однієї груші не вистачає, і він спитав у садівника, куди вона поділася; її під деревом нема, значить, вона кудись зникла.
Відповів йому садівник:
– Минулої ночі з’явився сюди привид, був він безрукий, і відкусив грушу прямо з дерева.
Король спитав:
– А як же він перебрався через воду? І куди пішов, з’ївши грушу?
Садівник відповів:
– Хтось з’явився в білій одежі та запер плотами воду, щоб міг привид перейти через рівчак. Я подумав, чи не янгол це, і побоявся його покликати та спитати. З’ївши грушу, привид кудись зник.
Король сказав:
– Якщо це так, як ти кажеш, я залишуся цієї ночі пильнувати разом із тобою.
Коли посутеніло, король прийшов, у сад і привів із собою священика, щоб той поговорив із привидом. Сіли всі троє під деревом і стали пильнувати. О півночі дівчина вийшла із-за куща, підійшла до дерева і знов з’їла з нього грушу. Вийшов тоді священик і спитав:
– Ти послана Богом чи проста людина? Ти дух чи хто?
Вона відповіла:
– Я зовсім не дух, а всіма залишена дівчина.
– Якщо ти всіма залишена, – сказав король, – то я тебе не залишу. – І він взяв її із собою у королівський замок.
А через те, що була вона красивою та скромною, він покохав її і наказав зробити їй срібні руки і одружився з нею.
Минув рік, і ось довелося королю йти на війну. Він залишив молоду королеву на свою матір і сказав:
– Якщо їй доведеться родити, ходіть за нею як слід і напишіть мені одразу про це листа.
І ось вона народила прекрасного сина. Написала мати королю листа і надіслала гінця з радісною звісткою. Але посланець приліг у дорозі біля джерела відпочити і, втомившись з довгої дороги, заснув. А тут з’явився чорт, який завжди замислював зло проти доброї королеви, і підмінив лист іншим; було написано в ньому, що народила, мовляв, королева на світ перевертня.
Прочитав король лист, жахнувся, сильно засумував, але все ж у відповідь написав, щоб ходили за королевою як слід і берегли до його повернення. Посланець вирушив з цим листом назад, але по дорозі ліг на тому ж місці і– заснув.
І з’явився знов чорт і підсунув йому у кишеню інший лист, а написано в ньому було, щоб королеву разом з її дитиною вбили. Отримала цей лист стара мати-королева і жахнулася і, не повіривши листу, написала ще раз королю, але відповіді не отримала, тому що чорт кожного разу підсовував посланцю інші листи, а в останньому листі було сказано, щоб в знак виконання наказу зберегли язик та очі королеви.
Заплакала стара мати-королева, що повинна пролитися ні в чому не винна кров, і наказала привести вночі самку оленя, вирізала їй язик та очі і сховала їх. А молодій королеві сказала:
– Я не можу наказати, щоб тебе вбили, як це наказав король, але довше тобі залишатися не можна, – йди із своєю дитиною куди хочеш і назад не повертайся.
Прив’язала вона їй дитину на спину, і бідна жінка пішла із заплаканими очима із замку. Прийшла вона в темний густий ліс, стала на коліна і почала Богу молитися.
Раптом з’явився до неї янгол і привів її до якоїсь хатинки, і була прибита на ній невеличка табличка: «Тут всякий живе вільно». І вийшла з цієї хатинки білосніжна діва і сказала:
– Добрий день, пані королево! – і увела її в дім.
Потім вона відв’язала зі спини її маленьку дитину, приклала до грудей, щоб та її нагодувала, і поклала її спати в красиве ліжко.
І спитала бідна жінка:
– Звідки ти знаєш, що я була королевою?
Відповіла біла діва:
– Я послана охороняти тебе і дитину.
Прожила вона в хатинці сім років, і піклувалися там про неї добре, і за її несміливість та доброту у неї відросли знову руки.
Нарешті король повернувся додому з походу, і перше, що йому захотілося, – це побачити дружину та дитину. Заплакала стара мати короля і сказала:
– Ти, зла людина, навіщо написав мені, щоб я погубила ні в чому не винні душі! – і вона показала йому обидва листи, підроблені чортом, і додала:
– Я зробила так, як ти наказав, – і показала йому язик та очі самки оленя.
Гіркими слізьми став оплакувати король свою дружину та синочка, і зжалилася тоді над ним стара мати і сказала:
– Заспокойся, вона жива. Я наказала потайки вбити самку оленя і зберегти її очі та язик, а твоїй дружині я прив’язала на спину дитину і наказала їй іти світ за очі і взяла з неї обіцянку ніколи не повертатися сюди, тому що ти був на неї такий злий!
І сказав король:
– Я піду всюди, де є тільки синє небо, і не буду ані пити, ані їсти, доки не розшукаю своєї коханої дружини та дитини, якщо вони ще не загинули з голоду.
Вирушив король у дорогу і мандрував майже сім років, шукаючи їх всюди– серед скель та печер, але, не розшукавши їх, вирішив, що вони загинули. Він не їв і не пив за весь цей час жодного разу, але надії підтримували його сили.
Нарешті він потрапив у темний ліс і натрапив на маленьку хатинку, і була на ній
прибита табличка: «Тут всякий живе вільно». Вийшла звідти біла діва, взяла його за руку, увела в хатинку і сказала:
– Добрий день, мій король, – і спитала його, звідки він прийшов.
Він відповів:
– Ось скоро вже сім років, як я мандрую по світу, шукаю дружину і дитину, але знайти їх ніде не можу.
Діва запропонувала йому поїсти та напитися, але він відмовився і захотів тільки трохи відпочити. Він ліг спати і накрив обличчя хусткою.
І з’явилася діва в кімнату, де сиділа королева із своїм сином, якого вона називала завжди Бідолахою, і сказала їй:
– Вийди з дитиною, прийшов твій чоловік.
Вона увійшла в кімнату, де він лежав, і впала хустка з його обличчя. І вона сказала:
– Бідолахо, підійми хустку свого батька і поклади знов на його обличчя.
Дитина підняла хустку і поклала на обличчя своєму батькові. Почув це король крізь сон і скинув хустку. І сказав хлопчик:
– Мила матусю, як я можу прикрити лице своєму батькові, якщо нема його у мене на світі? Адже ти мені казала, що батько мій на небі. А такого дивного чоловіка я зовсім не знаю. Він зовсім мені не батько.
Почув це король, піднявся і спитав, хто вона така.
І вона відповіла:
– Я твоя дружина, а це твій син – Бідолаха.
І він побачив її живі руки і сказав:
– У моєї дружини руки були срібні.
Але вона відповіла:
– Руки у мене по волі Господній відросли знов.
І увійшла в кімнату діва, принесла срібні руки і показала їх йому. І тільки тоді він переконався, що це його кохана дружина і любима дитина; він поцілував їх, зрадів і сказав:
– Немов важкий камінь упав з мого серця.
Нагодувала їх добра діва ще раз усіх разом, і вони вирушили додому до своєї старої матері. І була всюди велика радість, і король та королева влаштували ще раз весільне свято і жили вони щасливо та радісно до самої смерті.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина-безручка, Брати Ґрімм», після закриття браузера.