Читати книгу - "Як соловейко вскочив у біду, Юрій Ярмиш"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Юрій Ярмиш
Шановні друзі! Ми хочемо запросити вас до світу української літератури. Українська мова та культура багата на цікаві та захоплюючі історії, які зможуть зацікавити кожного. Наша електронна бібліотека BooksUkraine.com допоможе вам в цьому. Заходьте, обирайте та насолоджуйтесь читанням!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У Соловейка з Солов’їхою народилось напрочуд здібне пташеня!
Така звістка рознеслася по всьому лісу.
– Це пташеня співає не тільки посолов’їному, а й подроздиному, і як вівчарик може, а захоче, то й як зяблик утне!
Всі сусіди, близькі й далекі, зліталися послухати спів талановитого Солов’яти.
Дрізд схвально кивав:
– Йому треба було народитися Дроздом!
– Ах, як чудово! – захоплювалась Очеретянка.– Це Солов’ятко співає ну чисто як наші уславлені співаки.
– Та що ви! – не погоджувалася Мухоловка-пістрявка.– Що ви! Воно здібніше за них. Вівчарик – той тільки як вівчарик, Іволга – тільки як іволга виспівує, а це Солов’ятко може співати, як усі вони!
Тільки й мови було в лісі, що про новий нечуваний талант.
– Кому з майстрів ви довірите навчати вашого сина? – питали птахи в Солов’я і Солов’їхи.
– Важко сказати, важко сказати! – гордовито відповідали батьки.– Та тільки не нашому Солов’ю Дзвінкоголосому! Синочку його співи вже давно набридли...
І ось малята-дрозденята почали вчитися у найкращого дроздиного співака, юні вівчарики – у чудових співаків-вівчариків, інші, звичайні, солов’ята – у Солов’я Дзвінкоголосого.
А наше пташеня на світанку вирушало в сусідні ліси показувати своє мистецтво. Правда, іноді воно брало уроки у знаменитих пташиних співаків. Трошки повчилося в Іволги. Трошки в Зяблика. Якось посиділо на уроці у Вівчарика.
Слава про Солов’ятко, яке майстерно вдає інших птахів, рознеслася по лісах. Звідусюди його запрошували, скрізь захоплено приймали.
Непомітно промайнуло літо. Багато птахів збиралося летіти у вирій. І Солов’ятко надумало дати останній, прощальний, концерт. Слухати його зібралася сила-силенна лісового народу.
Солов’ятко під їхнє дружнє щебетання злетіло на гілку. Йому хотілося відразу ж полонити своїх слухачів, і воно залилося швидкою треллю славки-чорноголовки. Потім несподівано запищало, як жовтогруда вівсянка, засвистіло дзвінко й сумно, як вівчарик.
Солов’яті здавалося – ніколи ще не співало воно так гарно, зовсім як інші птахи. І, запишавшись, урочисто розкланялося.
Проте слухачі мовчали... І раптом пронизливо засвистів Зяблик:
– Коли мале пташеня наслідує інших співаків, це може тішити. Але такий дорослий Соловей повинен співати по-своєму!
Солов’ятко глянуло на себе й обімліло. Літаючи з лісу в ліс, воно й не помітило, як виросло!
Звідусіль линув незадоволений свист, лящання, тенькання.
Дятел сердито постукав носом по стовбуру дерева і, коли стало трохи тихіше, сказав:
– Ти покажи нам своє, солов’їне, мистецтво!
Солов’ятко спробувало раз, вдруге, утретє і...
не змогло!
Тоді воно від сорому зірвалося з гілки і, не оглядаючись, гайнуло у рідний ліс. Ніколи не бувало з ним такої ганьби!
Але й серед своїх йому не полегшало. Виявилося, що однолітки його виросли і кожний по-своєму співає тепер краще, ніж хвалене Солов’ятко.
Тоді співак полетів до відомого Солов’я Дзвінкоголосого, щоб той виручив його з біди.
Славетний митець прослухав Солов’ятко і похитав головою:
– Допомогти, на жаль, не можу. Надто пізно. Ти вже втратив свій власний голос!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як соловейко вскочив у біду, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.