Читати книгу - "Як реп’яшок світ побачив, Юрій Ярмиш"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Юрій Ярмиш
Шановні друзі! Ми хочемо запросити вас до світу української літератури. Українська мова та культура багата на цікаві та захоплюючі історії, які зможуть зацікавити кожного. Наша електронна бібліотека BooksUkraine.com допоможе вам в цьому. Заходьте, обирайте та насолоджуйтесь читанням!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Малий цікавий Реп’яшок ріс на пустирі за будинком. Ніхто туди ніколи не приходив, бо там і злої Кропиви повно було, й густих Лопухів, і каміння гостре лежало.
І Реп’яшкові сумно було. Ні з ким навіть словом перемовитись. Сякі-такі новини почути.
Реп’яшок питався в Кропиви, яка найбільше від усіх привертала до себе увагу і коли що – безжально кололася:
– Шановна Кропиво, що чути, що нового в світі?
Зла Кропива нервувала:
– Ну, чого пристаєш, ніби справжній Реп’ях? Які в нас новини? Навіть вжалити нікого!
Тож коли на пустир завітав веселий Рудий
Пес, що був до всього цікавий, Реп’яшок, не роздумуючи, вчепився йому у хвіст.
Гей, скільки цікавого одразу побачив Реп’яшок! Стільки вулиць, завулків і навіть одну площу!
Сидячи у Рудого Пса на хвості, Реп’яшок ганявся за кішкою, тікав від тролейбуса і, нарешті, помчав на шкільне футбольне поле, де хлоп’ята ганяли м’яча.
Там Реп’яшків Рудий Пес побачив свого чорного колегу, і вони почали знайомитися.
– А я сьогодні потрощив цілу купу смачних кісток,– похвалився Чорний Пес.
– Хе, а мене запрошують у кольоровому кіно зніматися,– я ж он який рудий!
– Зате в мене на хвості Реп’ях більший од твого!
Рудий Пес глянув на хвіст свого колеги, потім на свій – ні, не збрехав Чорний Пес!
Реп’яшок, що сидів на хвості у Рудого Пса, захвилювався:
– Я вже не малий! – крикнув він.
Але Рудий Пес не почув його тоненького голоска. Він підбіг до школярика, що грав за воротаря, потерся йому ззаду хвостом об штани, і Реп’яшкові нічого не залишилося, як перейти до нового господаря.
Адже навіщо нав’язуватися, коли тебе вважають зайвим...
Задзеленчав дзвоник. Школярик підтягнув штанці й помчав до школи.
І Реп’яшок потрапив на урок. Тут було ще цікавіше. Школярик ні хвилини не міг всидіти спокійно за партою. Він дав щигля школярикові, що сидів позаду, і миттю дістав здачі.
Потім став штовхати ногами свого сусіда, так Щ° ?ЄП яшок ледь не зачепився за його штани.
Але тут учитель сказав:
– Миколо, чого це ти весь час крутишся? Мабуть, добре урок знаєш, відповідати хочеш? Тож виходь до дошки!
І Реп’яшок опинився біля дошки.
Вчитель запропонував:
– Розкажи нам, Миколо, що ти знаєш про Африку?
Микола довго мовчав, набирав більше повітря в легені.
«Певне, хоче якнайкраще відповісти»,– вирішив Реп’яшок. А Микола сказав:
– Там живуть білі ведмеді!
Ой, як реготав увесь клас!
Реп’яшок не знав, у чім справа, але подумав: «Добре, що я ззаду до штанів причепився. Все ж таки не з мене сміються!»
А вдома школярикова мама дала доброго прочухана синові і за двійку, й за брудний одяг.
– Лишенько моє! – бідкалась мама.– Воно ще й у реп’яхах. Знов десь байдикувало!
– Я не байдикував, а займався своїми справами! – пручався син.
А Реп’яшок образився: «Хіба це погано – бути Реп’яхом?»
Але він не встиг навіть як слід заперечити, бо мама зняла його із штанів і хотіла викинути,– як тут задзвонив телефон. Мама машинально поклала Реп’яшок на стіл та й забула про нього.
Ввечері Реп’яшок дивився телевізор. Він бачив футбол, концерт, а з передачі «На добраніч, діти!» дізнався, що білі ведмеді живуть не в Африці, а на холодній Півночі...
Вранці школяриків тато на хвилину присів до столу, взяв якісь папери, і Реп’яшок вчепився йому у піджак.
«Цей піджак личить мені,– вирішив він.– Ми одного кольору, і я майже непомітний на ньому!»
Того дня Реп’яшок був на роботі в конторі. При ньому підписували папери.
Він чув багато телефонних розмов про різні справи і навіть відвідав три засідання! А ввечері мама сплеснула руками:
– Ой, лишенько мені! Де тільки мої мужчини бувають! Вчора син, а сьогодні чоловік у
реп’яхах!
Але тато заперечив:
– Я не байдикував, а займався своїми справами!
Однак мама не стала слухати татові виправдовування.
Зняла Реп’яшка з піджака і викинула його геть через вікно – аж у бур’яни.
Ще летячи у повітрі, Реп’яшок побачив знайомий пустир – Лопухи, Кропиву, каміння і того ж самого Рудого Пса.
Та хіба Реп’яшку цікаво було б на старому місці?
«Ой,– завмерло серце у Реп’яшка,– невже мені доведеться знов слухати набридлі сварки злої Кропиви з Лопухами й камінням?»
Та, на щастя, він упав на спину Рудого Пса. Пес вибіг за ворота й весело загавкав на новий автомобіль. Пригоди Реп’яшка продовжувались!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як реп’яшок світ побачив, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.