Читати книгу - "Найкращий подарунок, Юрій Ярмиш"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Юрій Ярмиш
Якщо ви любите читати рідною мовою, то завітайте до нашої електронної бібліотеки BooksUkraine.com, де ви зможете знайти книги та багато інших цікавих творів, перекладених українською мовою. Не гайте часу і починайте читати прямо зараз!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Мамо,– сказало Лисеня,– я хочу намалювати щось красиве й подарувати тобі.
– Але ж треба вміти малювати!
– А я й так можу! – відказало Лисеня.– Купи мені альбом і фарби.
Побігла Лисиця до лісової крамниці, принесла альбом, фарби і пензлика.
– О, саме це мені й потрібно! – зраділо Лисеня.– Однак навіщо цей пензлик? Я маю прекрасного хвоста з китичкою на кінчику!
Лисеня в холодочку малювало до полудня.
Розвішало малюнки на сучках, гілочках, під берізкою поставило.
– Гей, хто в лісі! –гукає.– Гляньте-но, що я намалювало!
Зібралися звірі. І так і сяк роздивлялися малюнки, але що саме там було намальовано, не зрозуміли.
Однак дехто засумнівався:
– Може, воно так і треба?..
А мале Зайченя попрохало:
– Намалюй, будь ласка, мене!
Лисеня провело по білому аркушику кінчиком свого пухнастого хвостика – раз, два, три, чотири, п’ять...
– Готово! – і відбігло вбік.
– Так швидко? – здивувалося Зайченя.– А ти про мої вуса часом не забуло?
– Ні! Ось поглянь!
Глянуло Зайченя. Спереду, збоку, згори зазирнуло...
Не пізнає себе!
Аж сльози зблиснули:
– Хіба я таке страшне?
– Страшне, страшне! – каже Лисеня.
Тоді Зайченя швиденько пострибало до лісового озерця.
Зазирнуло в тиху воду й зраділо.
– Ось яке я, справжнє Зайченя, а не той страшний звірюка на малюнку. Піду матусю порадую, який я в неї хороший!
– Ну то й біжи собі! – образилося Лисеня.– Я ще й не так умію малювати.
– А як? – поцікавилося Вовченя, що пробігало поблизу і почуло ту розмову.– Може, й мене намалюєш? Мене ще ніхто не малював!..
Не встигло Вовченя дух перевести, а Лисеня вже й каже:
– Готово! Оце – ти!
Вовченя набурмосилося:
– Хіба це я?
– А хто ж іще?
– А де мої красиві великі вуха?
– Он ті руді плями!
– А де мої красиві гострі зуби?
– Он ті сірі плями!
– У-у-у! – розсердилося Вовченя.– Я не на руді і не на сірі плями схоже, а на свого тата – Ікластого Вовка! А за те, що піддурило мене, я тебе вкушу!
– Ой, не треба! – дзявкнуло Лисеня. Підхопило альбом, фарби та чимдуж тікати!
З переляку аж на греблю до бобрів заскочило.
– Хто тебе отак налякав? – поцікавився Старий Бобер.
– Вовчисько дурний! Я намалював його, а він гарчить: «Не так!»
– То намалюй мене!
Всівся Старий Бобер на пеньок. А Лисеня й не дивиться на нього.
– Чом ти на мене не дивишся? – питає Старий Бобер.
– Бо в мене гарна пам’ять! – копилить носика Лисеня.– Ось тут лише хвостиком підправлю... І готово!
Глянув Старий Бобер на свій портрет.
Засміявся:
– Гей, Лисеня, ти просто папір брудниш, а малювати не вмієш!
І малята-звірята навкруги засміялися.
А цікава Сорока, що все це спостерігала, злетіла на землю, строкатим хвостом мазнула по аркушу – раз, два! – і скрекоче Лисеняткові:
– Це ти!
– Ні,– заперечує Лисеня.– Я Лисенятко. А це плями!
А малята-звірята – ті вже просто регочуть...
Тож Лисеня швиденько свого хвостика-пензлика підібгало й до мами побігло.
– Мамо, мамо! – гукає.– Я вже, здається, розумію: спочатку треба вчитися!..
– Ой синочку,– зраділа Лисиця.– Добре, що ти зрозумів. Це для мене – найкращий подарунок.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий подарунок, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.