Читати книгу - "За зраду розплачуються, боснійська казка"

Борсук і лисиця домовилися разом ходити на полювання та допомагати одне одному в біді. Лисиця запитала в борсука:

– Скільки ти знаєш хитрощів, борсуче?

Борсук відповів:

– Я знаю троє хитрощів. А ти скільки, лисице?

– А я – сімдесят сім,– гордо сказала лисиця.

Отак домовившись, пішли вони вдвох шукати поживи. Ішли і натрапили на шматок м’яса, прив’язаний до пастки,– зрозуміла річ, для принади. Подивилися вони на нього з одного, з другого боку. І смачно ж так пахне, і в пастку потрапити не хочеться. Та голод зробив своє: почали вони обережно підступатися до ласого шматка. То лисиця скубне, то борсук. Але як не остерігалися, лисиця таки попалась у залізні зуби.

– Борсученьку, братику,– стала благати вона,– рятуй мене!

Борсук задумався на хвилинку та й каже:

– Знаєш, лисичко, як зроби. Коли прийде ловець, ти ні лапою не поворуши, ні хвостом не махни, ні оком не кліпни. Ловець подумає, що ти мертва, покладе рушницю на землю й розімкне пастку, а ти тоді й утікай щодуху.

Лисиця так і зробила. Вранці ловець пішов оглядати розставлені пастки. Ще здалеку лисиця помітила його і вдала, ніби мертва. Ловець підійшов до неї, поторсав – не ворушиться. Тоді безпечно поклав він рушницю на землю, розімкнув пастку, кинув лисицю назад себе й заходився знову прив’язувати м’ясо для принади. А лисиця тим часом як не схопиться і в ноги – ловець тільки руками об поли вдарився. Жаль було йому, що таку здобич випустив.

Знову зустрілися лисиця з борсуком. Лисиця й каже йому сміючись:

– Ой, як же ловко ми одурили його!

– Таж так! – відповів борсук.

Пішли вони далі, шли і знову натрапили на шматок м’яса, прив’язаний до пастки. Тепер ще більше остерігалися, але все-таки й цього разу попалась лисиця в пастку.

– Лишенько мені,– забідкалася вона.– Доведеться з білим світом попрощатися, зі своєю шубою розлучитися.

Але борсук подумав хвилинку та й каже:

– Не побивайся, лисичко. Ти знаєш сімдесят сім хитрощів, і я ще двоє знаю. Щось придумаємо.

– Борсученьку, братику,– стала благати лисиця,– кажи скоріше, як мені врятуватися.

– Знаєш що, лисичко,– каже їй борсук,– як прийде ловець, ти лащся йому коло ніг, підстрибуй та скавучи весело – він і подумає, що ти приручена, то й не вбиватиме тебе. А коли він розімкне пастку, ти тоді й утікай.

Уранці ловець пішов оглядати пастки і ще здалеку побачив, що в одну з них спіймалась лисиця. Підходить ближче, а та лисиця хвостом крутить, очима водить за ним та радісно скавучить. Підійшов ловець до неї, а вона треться йому коло ніг. «Приручена»,– подумав чоловік, погладив лисицю по хребті, розімкнув обережно пастку й випустив хитрунку. А лисиця й далі лащиться коло нього і все ніби радіє, доки ловець почав знову наставляти пастку. Тоді вона як дремене – той тільки й бачив її.

Знову зустрілися лисиця з борсуком та й пішли разом на полювання. Ішли і натрапили, як і перше, на м’ясо, прив’язане до пастки. Почали обережно поратися коло нього, аж тепер уже борсук не встерігся – попавсь, бідолашний, у залізні зуби.

– Що мені робити, лисичко? – питає борсук.

– А що собі знаєш, те й роби,– відповіла лисиця.

– Як же так? – здивувався борсук.– Адже ми поклялися допомагати одне одному в біді.

– Ну то й що? Не я ж попалася. Треба було пильнуватись, а то ловив гав – от тепер і викручуйся.

– Таж ти сімдесят сім хитрощів знаєш...– почав борсук.

– Якщо знаю, то для себе,– перебила його лисиця.– Ну, прощай, бо мені ніколи тут розбалакувати, треба йти.

– Гаразд, іди,– каже їй борсук.–Тільки наостанок хочу тебе про одне попросити: підійди ближче до мене, обнімемося на прощання.

Послухала його лисиця, підійшла ближче, а він хап її за шию й не пускає.

– Та що ти, борсуче? – злякалася лисиця.– Пусти мене.

– Е, ні, лисичко,– відповідає борсук.– Тепер уже вдвох будемо чекати ловця.

Уранці прийшов ловець і бачить: борсук тримає лисицю. Він і каже:

– Тримай, борсуче-соколе, тримай її міцно! Даю тобі слово ловецьке: випущу тебе на волю.

Сказав те ловець, убив лисицю, а борсука випустив.