Читати книгу - "Талант, таджицька казка"

Була собі працьовита мурашка.

Одного разу гриф побачив, як тягне вона більшу за себе зернину, й подумав: «Яка дужа! Хіба можна не захоплюватися нею?

Оте своє захоплення він виповів мурашці, а наостанок додав:

– Я теж не без таланту. Маю такий гострий зір, що зернину проса за фарсанг побачу.

– Фарсанг – віддаль чимала, щось мені не дуже віриться, – відказала на те мурашка.

– Не віриш? – згорда спитав гриф.

– Важко повірити,– одказала мурашка.

– Вилазь мені на крило, я підійму тебе в піднебесся й покажу свій талант! – запропонував гриф. Злетів, він, на сім фарсангів угору, глянув униз утупився в одну цятку й промовив:

– Он під тим кущем бачу зернину.

Подивилася мурашка вниз і не, те що зернини, навіть самого куща не помітила.

Гриф каменем шугонув униз і раптом заклекотав розпачливо.

– Що з тобою? – спитала мурашка.

– У сильце потрапив! – відповів птах.

– У житті треба вміти бачити не тільки зернину, але й сильце, – мовила, злазячи з грифового крила, мурашка.– Бачити зерно й не бачити сильця – це ще не талант.

* Фарсанг – міра довжини, близько 7-8 кілометрів.