Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"
- Жанр: Еротика / Романтична еротика
- Автор: Ольга Манілова
І мені здається, що він теж.
⚡⚡⚡
— Я виграю, а ти програєш, — Кулак виштовхує з себе слова хрипами. — І щойно я отримаю спорткомплекс де захочу... Щойно ти програєш, я нагну й візьму тебе наостанок, Алісо, якщо захочу.
— Я виграю, а ти програєш, — відгукуюся тієї ж миті. — І щойно виставлю тебе з селища... Я, може, дозволю тобі доторкнутися до мене наостанок, Кулаков. Один раз. Як благодійний вчинок!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ненавиджу такі затхлі радянські приміщення, як це.
Будинок Культури, йопта. По стелі тріщини, на стінах акварель у дешевих рамах, а стіл хитається. Тут і привид повісився б від туги та нудьги.
Вона, авжеж, сіла просто навпроти. І щебече там щось. Земельна ділянка — не придатна, а геодезична служба написала абияк і «усе не так».
Вона — це Аліса Чернишевська.
Активістка, за поясненням мера.
Волонтерка, за її власними словами.
Видихаю ліниво і голосно. Вона збивається. І тепер вдих у нас обох затяжний. Не можу зрозуміти: чи то справді кучерик тремтить у неї біля вуха, чи то просто хвилясте волосся так збилося.
У голові багато думок штовхається. Аж занадто багато для полудня, що мав би стати нудним і формальним візитом до невидатного Василькова, який скоро увійде до складу столиці.
З мером начебто закрутилося колесо і все гарно йшло. Я навіть узяв із собою Єгора Ліна, рок-зірку небувалої популярності, для піару. Паршива ідея, як на мене, але ризиків тут не передбачалося.
Гарненький пройдисвіт — виходець із Василькова. Консалтинг група все продумала, домовилася про його присутність і публічну підтримку в селищі.
Підтримки для будівництва мого гігантського і благодійного спортивного комплексу.
Який я побудую що б не сталося. І які б Аліси Чернишевські з вабливими темними очима цьому не перешкоджали.
Її і привів сюди цей Єгор Лін. Точніше, вона явно сама притяглася, куди не кликали, але вклинитися в усі справи їй допоміг рок-зірка. Вони, виявляється, однокурсники.
— Але ділянка межує прямо з майданчиком. Майданчиком для дитячого будинку, нагадую, — вперто твердить Аліса.
Раз восьмий уже нагадує. Своїми пухкими, непрофарбованими губами. Вони рухаються і рухаються, а я втуплюю очі. З найпершої секунди довбаю поглядом — як побачив її безглузду появу в коридорі.
Не дивиться на мене, ну й хай не дивиться.
Може, гірше буде, якщо вона гляне.
Може, я скажу щось дебільне вкрай тоді. Як це гарно обернути?
Щось не-позбут-нє скажу.
— І розкол, ґрунту я маю на увазі, якраз по тій межі проходить, — голосом вона кімнату захоплює. Бля, яка вона активістка. Їй би грьобаним воєначальником бути.
Ну, в іншій реальності якійсь.
У цій усі б боролися, щоб її на спину завалити і присунути.
Ну, може, не всі. Не знаю. Про що я, дідько, думаю взагалі?
Прочищаю горло. Аліса збивається знову.
Цей її миттєвий непорядок у голосі, що вона тут же намагається виправити, сірником проходиться по моїй шкірі, як по тертці запалювання.
Чомусь на кінчиках моїх пальців палає шкіра.
— Виправимо тріщину, залатаємо, і залишиться стояти той майданчик міцніше, ніж раніше, — я видаю надмірно грубо.
Давай, встромляй в мене ікла.
— Якби це було можливим, геодезична служба так би й позначила, — вона вперто не дивиться на мене, і захлинається далі в словах.
Ти диви яка!
Я, як дурний пес, подаюся вперед, але в останній момент стопорюся.
Так, це треба припиняти.
Усе треба припиняти: і цю балаканину, і новоспечену спецгрупу з будівництва, і цю... Алісу Чернишевську.
— Анатолію Івановичу, — дзвіночком-голосом бринить бестія знову на весь чортів Будинок Культури, зачаровуючи мера. — Провалитися земля не тільки під дитячим будинком може. А ще далі розкол піде.
Так-так, провалитися земля і під мною може. Просто зараз.
Але краще б під тобою.
Цікаво, столична бестія бувала колись у дитячому будинку довше, ніж дитячий ранок із віршиками та подарунковими пряниками, у ролі Снігуроньки?
Тому що я бував. Там я виріс.
У голоді, холоді та бруді.
У злиднях. По всіх фронтах. Крім сподівань.
Тільки сподівань у дитячому будинку — завались.
— Земля і зараз провалитися може. Щось ти ні хріна не робиш із цього приводу.
І — пульс водневою бомбою розходиться по тілу. Чую тільки його. І іноді проривається постукування її ніжки. Якою вона весь час нервово смикає і зачіпає чортів стіл.
Тому що Аліса Чернишевська нарешті піднімає на мене очі. І дивиться докірливо, і нахабно, і трохи... загнано.
Хапаюся за останню емоцію, як за шматок м'яса з голодухи.
— У місті є чим зайнятися... волонтерам. І це точно не моїм комплексом!
— Поки що немає ніякого комплексу, — задоволено нагадує бестія. — Поки що це тільки повітря.
Єгор Лін заливається сміхом, немов однокурсниця вдало пожартувала.
Я знаходжу її спостереження дуже несмішним.
— Писульки цієї служби — просто папір, а твої претензії — тільки повітря.
— Думаю, нам потрібно заспок... — висуває вперед руки мер, але нікому немає інтересу до його миротворчої місії.
— Просто папір, як і твої гроші, Кулаков, — йде вона на пряму атаку, і я змушений утримувати себе долонею за стіл. — І цей папір не приховає шкоди в майбутньому.
— Твоє скиглення теж не перекриє користь від спорту, — рубаю так швидко, що Аліса й рота не встигає відкрити. — І користь буде якраз від цих папірців.
— Брудних, мерзенних купюр, — бурмоче вона.
— Брудних, мерзенних купюр, — підтверджую я.
І нарешті подаюся вперед.
Аліса не тушується, але мені здається, вона здригається. От би відмотати час назад і розгледіти точно.
Безсоромно витріщаюся на неї, бо... бо тільки це допомагає виринати з раптового звалища думок.
— Ще дві служби мають схвалити це. — Вона трясе паперами, як наживкою переді мною. — І подивимося — подивимося — що скаже обласна служба містобудування.
Повнокровна бойова бестія. У квітковій сукні та з блискучою копицею неслухняного волосся — вона більше на фею схожа.
Мабуть, не з дитячої казки фея. А та, яка із закривавленою сокирою чекає за порогом, заграючи крильцями в нутрощях своїх жертв.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілуй Першим , Ольга Манілова», після закриття браузера.