BooksUkraine.com » Любовні романи » Непокірний трофей, Олена Гуйда 📚 - Українською

Читати книгу - "Непокірний трофей, Олена Гуйда"

79
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Непокірний трофей" автора Олена Гуйда. Жанр книги: Любовні романи / Любовне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Непокірний трофей, Олена Гуйда» була написана автором - Олена Гуйда, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи / Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Непокірний трофей, Олена Гуйда" в соціальних мережах: 
Я завжди знала свою долю - гарантія миру, дружина короля, правителька. І я готувалася до такого життя. Але стала трофеєм варвара. Тепер я - заручниця, бранка без права голосу й надії на звільнення... І тільки одне мене втішає - я бачила його майбутнє. Лишилось дочекатися того, що визначено долею. Але я навіть не здогадувалася, що може трапитися між теперішнім і майбутнім?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Анотація до книги "Непокірний трофей"

- Ти можеш завоювати моє королівство, поневолити мій народ і... взяти моє тіло. Але ніколи ти не зломиш мій дух. Чуєш? Я буду молити богів про твою смерть!
- Одного разу, ти сама прийдеш до мене! - тихий шепіт і... не погроза, скоріше - обіцянка. - И молити ти будеш зовсім про інше!

Я завжди знала свою долю - гарантія миру, дружина короля, правителька. І я готувалася до такого життя. Але стала трофеєм варвара. Тепер я - заручниця, бранка без права голосу й надії на звільнення... І тільки одне мене втішає - я бачила три миті до його смерті. Лишилось дочекатися того, що визначено долею. Але я навіть не здогадувалася, що може трапитися між теперішнім і майбутнім?

Розділ 1.1

 

Адріана

- Залишилося зовсім трохи, кірія Адріана. Я майже закінчила, - Хейді, моя віддана й вірна служниця, розправила поділ білої легкої сукні й поправила накидку, що збилася із плечей, а потім прийнялася за волосся. - Як ви б хотіли вкласти волосся?

Як би я хотіла укласти волосся? Ніяк. Я б взагалі зволіла зараз бути далеко від цього місця. Якнайдалі від святкування, на якому я буду одним із трофеїв. Адже сьогодні святкує перемогу той, хто зруйнував усе, що було дорого й любо одним махом. Той, хто ввірвався в мій дім, приніс лише сльози, біль і руйнування. Його називали - Вигнанець. Жорстокий, нещадний, властолюбний. І його війна не щадила нікого...

Він хотів підкорити весь материк. От тільки справжній володар, живе не для себе, а в ім'я інших, несе своєму народу добро й мирне небо над головою. Таким був і мій батько...

Стисла руки в кулаки і розправила плечі. Ні. Сьогодні він не побачить моїх сліз. Сьогодні я загляну в його очі й побачу те, про що бажала з першого дня цієї війни. Я побачу його смерть!

- Залиш їх розплетеними, - я кивнула й спрямувала свій погляд у відкрите вікно, убік бурхливого моря.

- Як скажете, кірія Адріана, - Хейді кивнула й прийнялася розчісувати неслухняні локони.

Сильний порив вітру ввірвався в кімнтку, роздмухуючи штори, обдаючи хвилею холоду. В обличчя вдарив аромат моря й грози, що насувалася. На губах з'явився присмак солі. Чорні страшні хмари нависли над столицею. Здавалося, сама природа, самі небеса сумують за полеглими воїнами Елехорії.

Слідом пролунав удар дзвона, що нагадував про початок торжества. Ніби ножем по серцю.

Сьогодні я - лише бранка у власному будинку. Лише трофей, що дістався переможцеві.

Десь на відстані зазвучали барабани, які змінилися ритмічною мелодією далеких варварських земель. Навіть музика в них була жорсткою, різкою, чужа слуху! Я стисла руки в кулаки. Нігті врізалися в шкіру. У грудях жарким полум'ям розросталася рішучість.

Війна не закінчена. У Елехорії ще була надія. Тобіас. Мій брат, що по праву народження справжній правитель Елехорії. Він незабаром з'явиться із союзниками, обов'язково з'явиться. І я сподіваюся побачити в очах Вигнанця смерть від його клинка.

За спиною почувся брязкіт ключів, скрегіт замка, а слідом двері відчинились. Хейді відразу схилила голову й злякано відступила назад. Що їй довелося пережити?! Як вони з нею поводились?! З бідною ні в чому не винною Хейді...

- Ну що, ваш вихід, принцеса, - за спиною пролунав глузливий отруйний чоловічий голос. - Сподіваюся, тобі вдасться розважити нашого володаря. Якщо тобі дорога твоя чарівна голівка.

Кожне слово било ляпасом. Різко обернулась й уперше в житті із цікавістю глянула комусь в очі. Дар спрацював миттєво. Подих перехопило, реальність розчинилася перед очима, поступаючись місцем майбутньому. Битва. Море. Добре знайомий пейзаж. Клинок, що блиснув у пронизливому сонячному світлі. Три миті. Три удари його серця. Зараз я бачила те, що побачить він. Цей варвар, що відчув оп'яняючий смак перемоги, загине тут. І зовсім незабаром.

І вперше від побаченого мені не стало погано. Навпаки, надія, що прокинулася в грудях, зміцніла. Хоч я й завжди вважала свій Дар прокляттям... Але не сьогодні.

Життя завжди закінчується смертю. Цього не змінити, від цього нікуди не подітися. Але жити із щоденним нагадуванням про те, як і з якої причини загинуть твої рідні й близькі... часом нестерпно. Із цієї причини я намагалася уникати дивитися людям в обличчя.

Але сьогодні я ввійду в обідній зал з піднятою головою. Не опущу погляд ні на мить.

- Не думаю, що мої розваги прийдуться Вашому володареві до смаку, - я заговорила, усе ще дивлячись йому прямо в обличчя й направилася до дверей, розправивши плечі й стисши зуби.

- Не моєму, а нашому! - мерзотно посміхнувся варвар, а потім гаркнув, звертаючись до Хейді, - И ти! Ти теж ідеш із нею! Жвавіше-Жвавіше! Покватесь!

І він із сальною усмішкою підштовхнув Хейді вперед. Та миттєво сковзнула за мною тінню. Я відразу перехопила її крижану долоню й стисла. Вона ледь помітно здригнулася у відповідь.

У коридорі нас зустріли ще троє стражників. Похмурі, одягнені в тьмяні обладунки. Вони зайняли свої місця з обох доків боків і рушили вперед, зберігаючи мовчання. Четверо чоловіків для охорони двох тендітних дівчат? Невже від нас можна було очікувати якогось підступу?

Зберігаючи видимість незворушності, я йшла вперед по добре знайомих рідних коридорах. Тут пройшло все моє життя. Все дитинство ми з Тобіасом грали в хованки, втікаючи від наших няньок і вчителів. Тут завжди панували мир і порядок. Мій дім не дістанеться йому. Ніколи!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непокірний трофей, Олена Гуйда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непокірний трофей, Олена Гуйда"