Читати книгу - "Той, що думає, литовська казка"

В одному селі жив собі дуже бідний чоловік. Мав тільки хатину, де по всіх кутках вітер гуляв, хвору жінку та п’ятеро голодних діток. Його сусід-багатій, якому бідняк вчасно боргу не повернув, забрав у нього останню корівчину. Хоч як просила багатія біднякова жінка не забирати корови, хоч як плакали діти, він все одно забрав їхню годувальницю. Тоді узяв бідняк торбу за спину та й каже жінці:

– Піду між люди, може, десь влаштуюсь, на хліб вам зароблю.

Проходив той чоловік цілий день, а роботи так ніде й не знайшов. Увечері, сумний та стомлений, повертався додому. Дорогою в лісі його й ніч застала. В глибині лісу він помітив якийсь вогник. Підійшов ближче, аж бачить: на пеньку якийсь пан сидить ще й цигаркою попихкує. Чоловікові якось не по собі зробилося.

Привітався й хотів далі рушити, та незнайомець обізвався до нього:

– Чому це ти такий сумний? І куди так пізно йдеш?

– Чом же мені сумним не бути? – відповів бідняк.– Проходив цілісінький день, а в роті ще й крихітки хліба не мав. Сподівався якусь роботу знайти, але не щастить мені. Повертаюся з порожніми руками, а вдома мене виглядають голодні діти.

– Я тобі дам роботу,– каже пан. – І добре за неї заплачу.

Сядь на цей пеньок і висиди на ньому три ночі. Але не дрімай, бо як дріматимеш – голову тобі зверну.

Чоловік погодився. Сидіти – робота неважка, може, дасть бог, і не засне. Сів чоловік на пеньок та й сидить. А пан – то був чорт, що в людину обернувся, – сів на сусідній пеньок і дивиться: чи не стане чоловік дрімати. «Він все одно засне,– думає чорт,– а я його – хап та й понесу до пекла».

Сидить чоловік годину, сидить другу – нічого. Опівночі опустився сон і приспав увесь ліс, дерева, птахів, комах... А коли знайшов людину, то так його обвіяв, що чоловікові аж серце розтануло. І він став мріяти про теплу постіль. Голова тільки хляп – упала на груди, а чорт помітив це, сплигнув зі свого пенька та й питає:

– Ти вже дрімаєш?

Чоловік стрепенувся, підвів голову та й каже:

– Ні, не дрімаю.

– А що ж ти робиш?

– Думаю,– каже чоловік.

– Про що ж ти думаєш? – допитується чорт.

– А як тобі здається?

– Мені здається, води,– відповів чоловік.

– Ну, подивимося, – сказав чорт і відразу подався перевірити. Поки чорт землю оббіг, поки виміряв, скільки є чого, чоловік і поспав солодко. Прилетів чорт і каже:

– Твоя правда, води більше.

На другу ніч сідає чоловік на пеньок знову. А чорт напроти нього вмостився й придивляється, чи не спить чоловік.

– Уже, певно, дрімаєш? – питає чорт.

– Ні, не дрімаю,– стрепенувся чоловік.

– А що ж ти робиш?

– Думаю,– каже бідняк.

– Про що ж ти думаєш?

– Думаю, яких дерев у лісі більше – кривих чи рівних.

– А тобі як здається? – питає чорт.

– Мені здається, кривих більше,– відповів чоловік.

– Добре, я збігаю перевірю,– і чорт зник у глибині лісу.

Поки чорт обскакав усі дерева, поки їх переміряв, уже й світати почало.

Чоловік за цей час добре виспався. Прибігає чорт – захекався, аж язика висолопив, і каже чоловікові:

– Твоя правда – кривих дерев більше.

На третю ніч знову сидить чоловік на пеньку. Опівночі став носом клювати.

– Чоловіче, та ти справді засинаєш! – зарепетував чорт радо.

Чоловік як стрепенеться та відразу й каже:

– Що це ти вигадав! Я не сплю, а думаю!

– Про що ж ти думаєш? – питає чорт.

– Думаю, що цей пень, де я сиджу, якраз посередині землі стоїть.

– Добре,– каже чорт.– Побачимо,– і тільки п’ятами блиснув: подався міряти. А чоловік добряче-таки за цей час виспався.

Прилетів чорт, упав стомлений і каже:

– Одну половину землі оббіг, треба б другу оббігти, та якщо ти досі правду казав, то я й тепер тобі вірю. Хай буде так, як ти кажеш. А що ти ні разу не заснув, то виграв. На тобі торбинку золота,– і чорт простяг чоловікові торбу золота.– Тепер можеш іти додому.

Якось надумав чоловік чортове золото переміряти. Послав до сусіда мірку позичити.

Багатія взяла цікавість – що той бідняк може міряти, коли в нього нічого немає. І вимазав багатій мірку дьогтем.

Переміряв бідняк чортове золото й повернув мірку сусідові. Той дивиться, а в ній на дні дві золоті монети прилипли. Багатій відразу ж подався до сусіда та й питає, де це той грошей набрав.

– Вже ж не вкрав,– каже бідняк. – У лісі заробив. – І все чисто розповів, як він те золото в лісі заробляв.

Багатій ледве не вмер од заздрощів. Так йому закортіло ще більше розбагатіти, що він ледве дочекався вечора й подався до лісу. Зустрів у лісі пана та й каже йому, що заробітку шукає. Пан і йому велів сісти на пеньок і не дрімати, бо як задрімає, голови позбудеться.

Багатій собі й думає: хіба це робота – на пеньку посидіти і за те мішок золота мати.

Та недовго йому довелося на тому пеньку сидіти. Як завів, як завів позіхати – мало щелепи не вивихнув. А потім захропів на весь ліс.

Чорт як плигоне зі свого пенька та як крикне йому над вухом:

– Чи ти спиш?

– Ні, не сплю,– каже, прокинувшись, чоловік.– Тільки трошки покуняв.

А чорт цього тільки й чекав. Хап багатія за комір, звернув йому в’язи, усівся верхи і, як на рисаку, поскакав прямісінько в пекло.