Читати книгу - "Зціли моє зранене серце, Мелорі Бронд"
- Жанр: Жіночий роман
- Автор: Мелорі Бронд
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Побачивши, що донечка заснула, я тихенько піднялася з ліжка і вийшла з кімнати. Без мене вона ніяк не хотіла засинати, весь час капризуючи і вимагаючи моєї уваги.
Я і сама була не проти біля неї прилягти поруч. За весь день на ногах, сильно втомилася. Софійка захворіла і я більшість дня провела з нею у поліклініці. Здаючи купу аналізів і чекаючи на заключення лікаря. А потім ще довелося бігати по аптеках у пошуках потрібних ліків.
Додому повернулися досить пізно, на маршрутці. Приготувавши швидко вечерю для донечки і виконавши всі настанови лікаря я вклала її спати.
А сама, тим часом, пішла до кухні готувати вечерю для Сергія, який мав повернутися невдовзі з роботи. Він гнівається, коли немає приготовленої їжі, або чистого випрасуваного одягу. Тільки розпочала приготування, як почула сильний стукіт дверей і лайку чоловіка у прихожій.
Вийшовши з кухні побачила п'яного Сергія, який ніяк не міг зняти взуття і закрити двері.
— Дай допоможу і не шуми так, а то донечку розбудиш. Вона тільки що заснула.
— Пішла геть, я сам і на соплячку твою мені начхати. Це ти дитини хотіла, а не я. Казав зроби аборт, але ти не послухалася мене і народила. Ось і не вказуй мені в моєму домі, як розмовляти.
Його слова мене боляче ранили в серце. Я сама виросла в дитячому будинку і знаю, що таке батьківська байдужість і нелюбов до власної дитини. Тому коли дізналася про вагітність я пообіцяла собі, що з своєю дитиною ніколи так не вчиню. Буду любити її всім серцем і ображати нікому не дозволю.
— Сергію, не кричи Софійка почує.
— Нехай чує, мені байдуже. Ти мене вже дістала разом з нею.
Він відштовхнув мене і поплентався до кухні. Зайшовши, відразу почав заглядати до каструль. Голосно стукаючи кришками об них.
— Де вечеря? Невже ти не взмозі була приготувати вечерю за цілий день? Я працюю як віл, щоб вас прогодувати дармоїдів, а прийшовши додому не можу, як слід поїсти.
— Софійка захворіла і я майже весь день провела з нею в лікарів. Саме збиралася зайнятися приготуванням. Почекай кілька хвилин, я швидко.
— Так ти через соплячку мене посміла залишити без вечері.
Його очі потемніли від гніву, а кулаки зжалися. Він одним помахом згріб всі каструлі з плити на землю. Сильний шум розбудив доню і вона почала голосно плакати.
Сергій ще більше розгнівався і направився до спальні. Я швидко собою загородила йому прохід.
— Не смій Софію чіпати, я не дозволю.
Він зловив мене своєю рукою за шию і притиснув до стіни, чимраз сильніше стискаючи моє горло. Я намагалася вивільнитися з його рук, не взмозі і слова вимовити. Жадібно хапаючи ротом повітря. Його очі потемніли від злості і налилися кров'ю.
— Тату, таточку благаю відпусти маму. Софійка стояла заплакана у дверях спальні і вся тремтіла. Він на секунду послабив тиск і я скориставшись моментом, щосили штовхнула його від себе. Не втримавшись на ногах Сергій впав і вдарився головою об гострий кут табуретки. З голови миттю потекла кров по обличчю.
— Ах тиж сука, тобі і твоєму ублюдкові не жити.
Він намагався встати, але внього ніяк не виходило. Видно добряче вдарився головою.
Щоб не гаяти дорогоцінний час, я швидко вибігла з кухні і закрила двері на ключ. Забігши до спальні поспіхом кинула до сумки кілька наших речей з донькою. Одягнути як слід Софію не мала часу. Заспокоюючи її, загорнула в шерстяний плед. Кожна секунда була важлива.
Я знала, що коли він виламає двері, не пожаліє дочку, а тим більше мене. Він і раніше виходив з себе, але не настільки, щоб мене мало не вбити. Якби не дочка, я вже не впевнена чи він відпустив би мене хоч на секунду.
Сергій весь час бив кулаками у двері і голосно матюкав мене. Взявши дорожну сумку і доню на руки, вийшла в коридор. Поспіхом взула перше, що попало під руки. Захопивши свою сумочку з телефоном. Швидко вийшла з квартири захлопнувши її.
Донечка тихенько схлипувала уткнувшись мені в шию, міцно обнявши мене своїми маленькими ручками.
—Софійка, доню не плач, мама поряд. Більше нікому не дозволю нас ображати.
Вийшовши на вулицю я побачила, як з таксі виходить жіночка. Я підбігла до машини, відкрила задні двері і сіла. Чоловік обернувся, здивовано на нас поглянув. Вигляд в мене з дочкою був не найкращий, але мені було байдуже. Хотілося якнайдалі звідси втекти.
Назвавши адресу водієві, він вчасно рушив. Саме з під'їзду вибіг розлючений Сергій і дивився в різні сторони, поглядом шукаючи мене.
Софійка, на щастя, вже заспокоїлася і тихенько сиділа на колінах не відпускаючи мене. Я вийняла з сумки одяг і вдягнула її.
Я їхала до баби Каті навмання, не знаючи чи знайду її вдома. Вона єдина моя надія, більше не маю до кого звернутися з проханням нас прихистити, хоча б на якийсь час.
В дитячому будинку баба Катя робила санітаркою. Щоразу приходячи на зміну, приносила мені з дому різних смаколиків. Я неймовірно раділа і часто називала її своєю бабусею
Інші діти почувши це, глузували з мене. Казали, що я непотрібна власному батькові, а бабі Каті тим більше. А я не зважаючи на них, все рівно любила її. І чекала з нетерпінням кожного разу наступної її зміни.
Свою маму я мало пам'ятаю, вона тяжко захворіла від знущань тата і померла, коли мені було п'ять років. Я залишилася з татом пияком. Який мною майже не цікавився.
Часто ходила голодна і брудна. Інколи сусіди викликали соціальну службу і тато переставав пити на якийсь час. Боячись, що його залишуть без стабільного доходу, забравши мене до дитячого будинку.
Ці кілька днів тоді були найкращими в моєму житті. В нас була їжа на столі і чистий одяг в мене. Але з приходом чергового друга по чарці, тато забував про свою обіцянку соціальним службам. І я знов була бродячою попрошайкою.
Згодом почав бити мене за найменшу провину і замикати в кімнаті, щоб ніхто не побачив з людей мене на вулиці в синцях. Я сиділа годинами в холоді голодна і без води. На мій плач і прохання він не зважав.
Інколи, хтось з його друзів кидали мені їжу, як собаці і наказували мовчати. В такому пеклі я прожила рік. А потім стався пожар, наша хата згоріла. Тато п'яний залишив пічку відкритою.
Він вибіг на вулицю і дивився, як горить будівля, а про мене і не згадав. На щастя, сусіди прибігли, вибили вікно і витягли мене непритомну з кімнати. Швидка відразу забрала до лікарні. Довго лікарі приводили до тями і боролися за моє життя.
Пізніше, санітарки мене вимили і дали чистий одяг. Я довго лежала у лікарні. Через постійне голодування і побої, мій організм був надто виснажений. Для свого віку, на той час, я була досить худою. Вага нижче норми.
Це були мої найкращі дні мого дитинства, які я пам'ятаю і досі. Мені приносили медсестри іграшки, солодощі і фрукти, яких я ніколи не мала і не куштувала. Ніхто з персоналу на мене ніколи не підвищував голос.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зціли моє зранене серце, Мелорі Бронд», після закриття браузера.