Читати книгу - "Серце Атлантиди, Аврора Лав"

Боса. Стою посеред невідомої площі. Холодне мармурове підлогове покриття обпалює ступні. Вдалині мене оточують блакитні величезні скелі. Білий туман повільно згущується навколо мене. Відчуваю, як щось обпалює мені груди. Тягнуся рукою. Невеликий кулон висить у мене на шиї. Він пульсує блакитним світінням. Закриваю очі. Чую шепіт: "бережи його... бережи секрет.". Розплющую очі. Дивлюся на руки. Вони усі в крові. У моїй крові. Усе тіло пронизує гострий біль. Кричу. Кричу так сильно і довго, що просто без сил падаю на землю...

Темно. Намагаюся розплющити очі. Усі почуття загострені, я відчуваю тільки біль. Здається, розбита губа. Я вже не на площі. Я в невеликому темному затхлому приміщенні. Прив'язана до стільця. Помічаю навпроти себе силует. Не бачу особу, лише чую знеможений крик: "де Серце Атлантиди?!". Відчуваю сильний удар по обличчю.

Різко розплющую очі. Ранок. Сонячні проміннячка грайливо шарять по кімнаті. Я повільно виринаю зі сну. Відчуваю тупий біль в грудях.

" Щось нове, гм..."

Розтираю сонячне сплетення. Намагаюся угамувати біль.

"Дивно... такого ще не було..."

Цей сон, точніше кошмар, сниться мені з самого дитинства. А останнім часом все частіше. Я вже перестала сприймати це як кошмар, просто сон. Після пробудження трошки болить в грудях, але це проходить. Але сьогодні щось змінилося... Я зазвичай прокидалася після того, як падала знесилена на землю.

"Дивно... і незвично... гаразд, забули"

Беру в руки телефон. Смс: "Зустрічаємося о 12: 00 на нашому місці".

- Окей, тобто пора збиратися, - бурчу я сама собі під ніс, неохоче примушуючи себе піднятися.

Вставши з ліжка і привівши себе в порядок у ванній кімнаті, я спускаюся в низ.

- Добрий ранок, міс. - Бадьорий голос дворецького, як завжди, трохи лякає і примушує підскочити на місці. Кожен ранок одно і теж.

- Добре, Гарі, - я щиро посміхаюся чоловікові.

- Як Вам спалося? Сьогодні чудовий день. Сніданок? - серйозним тоном вимовляє він.

- Спалося відмінно, як завжди, - безсоромно брешу я. - Ти просто найкращий. Можеш накрити на веранді? - а це вже чистісінька правда.

- Буде зроблено, міс, - дворецький посміхнувся такою м'якою і дбайливою посмішкою. Усі нічні тривоги разом відлягли. Гарі миттєво подав сніданок на задню веранду і пішов у своїх справах.

Я сиділа в плетеному кріслі, насолоджуючись смачною кавою, свіжою випічкою і теплими літніми променями сонця... Позаду залишився важкий навчальний рік, випускні іспити коледжу, прощальний бал, а попереду ціле літо... І невизначене майбутнє. Хоча ні. Я його для себе визначила ще пару років назад.

Час показує 12: 26. Я, ледве дихаючи, підбігаю до лавки в парку на кручі.

- Серйозно? Я стирчу тут вже пів години! - дуже зло кричить на мене синьоволоса дівчина.

- Всього 20 хвилин... ух... Я чесно думала, що встигну... фех... Захекалася... - відразу ж постаралася виправдатися я. Але марно.

- Розкажи мені, як так відбувається? Ти найвідповідальніша і пунктуальніша людина, яку я знаю. Але чому, біс візьми, коли справа стосується мене?!

- Все, все! Каюся, - перебиваючи красномовну тираду своєї подруги визнаю свою провину і нарешті вітаюся. - Привіт, крихітка!

Я потягнулася обійняти та цьомнути в щоку свою кращу подругу.

Меган.

Скільки я себе пам'ятаю, стільки ми й дружимо. Красива, струнка дівчина з синім волоссям. Неймовірно енергійна, весела, цілеспрямована і творча людина. Якби вона тільки захотіла, то з легкістю стала королевою коледжу, але їй це не цікаво... Вона робить тільки те, що їй подобатися і плює на думку оточення.

- Ну, привіт, - незадоволено гмикнула Меган, але через мить розтанула в посмішці. - Ех... Ти представляєш... Ми випускниці!!! Ура!!! - Голосно закричала подруга, обіймаючи мене у відповідь. - Чекаю не дочекаюся початку навчального року в Канстанті.

- Тебе прийняли?! - трошки здивувалася я, адже ще рано для результатів вступу, але відразу ж застрибала на місці в захваті від радості за подругу. - Поздоровляю!!! Чого ж ти мовчиш?! - зрештою я перейшла на ультразвук.

- Тихіше, тихіше... - спробувала заспокоїти мене Мег. - Офіційного листа ще не було, але це очевидно! - вона награно закотила очі й махнула рукою.

- Ееее... Так не зараховується, - відчувши себе обдуреною, я надула губки. - Гаразд, як учора вечір провела? - З пустотливою посмішкою поцікавилася, адже були речі важливіше.

- Ммм... Прекрасно! Цей Джейк... Просто щось! - натхненно забелькотала подруга. - Що він витворяв своїми руками! Я думала, нас застука...  

- Стоп! - здивованим і занадто гучним виском перебила я подругу. - Ви займалися "цим" прямо на виставці?

- Не "ЦИМ", а сексом! Що ти як маленька, Ен?! О, так! І не лише там, потім ми поїхали до нього... Загалом, я дуже втомлена і щаслива! - гордо заявила Меган. А в очах її блищали пустотливі вогники.

- А ти? Я сподіваюся повеселилася учора? - з дуже очевидним натяком спитала дівчина.

Я густо почервоніла. Звичайно, я не "монахиня" але обговорювати цю тему мені чомусь незручно, навіть з Меган.

- Я... я...

Мене перервав дзвінок мого телефону. Я швидко відповіла.

- Так. Привіт, коханий. Я зараз з Мег в парку. Звичайно. Коли? Де? Добре. До зустрічі. Цілую.

- Ні! Ні! І ще раз НІ! Сьогодні ти моя!!! Учора твій день був з цим "МАЧО"!!! - Почала протестувати подруга.

Я сховала телефон і винувато посміхнулася. Я знала, що зараз почнеться.

- Пробач, - опустивши погляд, присоромленим голосом прошепотіла я.

- Що за маячня?! Ен! - здавалося, обуренню подруги не було меж.

- Мег, нуууу загалом... Ми вчора не бачилися... Він пішов на якусь вечірку, а сьогодні хоче загладити провину. - Я спробувала зобразити максимально милу посмішку. Мене дуже засмучували подібні розмови.

- ЩООО??? Цей КАБЕЛЬ знову тебе продинамив!!! Зайчик...

- Припини так його називати!!! - різко перебила я подругу.