Читати книгу - "Викрадена для кохання, Хелен Куб"

 Міла довго налаштовувала себе на це побачення.    Вона сиділа за столиком і її переповнювало хвилювання.  Джо запізнювався на цілу годину, а вона згорала від очікування. Вони спілкувалися цілих чотири місяці і нарешті домовилися про побачення. Аби відволікти себе, Міла почала роздивлятися внутрішній інтер‘єр закладу. У ресторані було зайнято лише кілька столиків і грала жива музика. Світло було приглушене, надаючи атмосферу затишку. На кожному зі столиків були біла скатертина і лампа.  Вікна виходили на парк, в якому безтурботно прогулювались люди. На вулиці був початок осені, але погода ставала з кожним днем гіршою. Листя застрелило землю різнобарвним килимом, оголяючи стволи дерев.  Міла поправила зачіску. Біле волосся було заплетене в акуратний пучок і два пасма спадали на обличчя дівчини. Вона оглянула себе: довга ніжно- рожева спідниця з розрізом до коліна і білий светр під шию. Вже не знаючи, куди себе діти від нудьги, вона обперлась ліктями в стіл і поклала підборіддя на руки. Її нудне очікування порушив офіціант.

— Ще не визначились? - запитав він.

   Він підходив вже втретє і відмовляти було б просто невиховано.

— Так. Салат і апельсиновий сік. Дякую, - відповіла вона і хлопець, усміхаючись, пішов. 

  Якщо не дочекається Джо, то хоча б поїсть. Дівчина дістала із сумочки гаманець і перерахувала гроші. Зарплати покоївки готелю вистачало лише на оренду маленької кімнати і їжу. Вона аж ніяк не очікувала, що потрапить то розкішного ресторану. Міла знову оглянулась. Людей ставало дедалі менше, а Джо все не було. Врешті, серед кількох людей вона впізнала його. Він був одягнутий в костюм і білу сорочку, і, усміхаючись, наближався до столика. Усередині все стиснулось від страху, але Міла випрямилась і видавила із себе посмішку.

— Міло, пробач за запізнення. Потрапив у затор, - сказав він і опустився на своє місце.

— Буває, - спокійно відповіла дівчина і відпила води зі склянки.

— На жаль, не зміг заїхати за квітами, бо тоді -  взагалі не приїхав би, - сказав Джо і розсміявся. 

  Міла усміхнулась, хоча ситуація веселою не була.

— Нічого. Це пусте, - сказала вона і пожаліла, що не пішла раніше.

— Ти вже щось замовила? - запитав він і відкрив меню.

— Так, - сказала Міла і поклала руки собі на коліна.

— У мене зарплата через три дні. Зможеш сама оплатити, а я пізніше тобі скину на карту, м? - запитав він і глянув їй в очі.

— Не потрібно. Я в змозі заплатити за себе, - сказала дівчина і почервоніла. 

  Через це побачення вона не поїсть ні завтра, ні післязавтра. 

— От і чудово. Ти справжній скарб, Міло. Більшість дівчат вже втекло б, якби почули, що платити потрібно самій, - весело сказав Джо і покликав офіціанта.

— Не в грошах щастя, - тихо відповіла Міла і посміхнулась до офіціанта, який приніс її замовлення.

— Стейк з рисом і келих вина, - сказав він і відкинувся на стільці, - ти не хочеш вина? 

— Я не п‘ю, - коротко відповіла вона і молилась, щоб це божевілля закінчилось чимшвидше. 

— Ти справді ідеальна. Я відійду покурити, ти не проти? - запитав він і вказав на вхідні двері.

— Ні, звісно ні, - відповіла Міла і почала їсти салат. 

  Джо швидким кроком пішов до виходу. Дівчина закрила обличчя руками, намагаючись заспокоїтись. Прийшовши до тями, вона озирнулась. Прямо за її спиною сиділо кілька чоловіків. Один із них дивився  просто на неї. Зустрівшись поглядом із незнайомцем, вона застигла і страх заполонив її тіло. Вона не любила бути в центрі чиєїсь уваги, а тим більше чоловічої. Брюнет розмовляв з кимось, але погляд був прикутий до неї. Міла відвернулась і намагалась поїсти, але відчувала, що він все ще на неї дивиться.