Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"
- Жанр: Фентезі
- Автор: Анна Мавченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли смерть постійно дихає в потилицю й співає на ніч колискові, приваблюючи більше, ніж життя в буремному світі, мимоволі стаєш байдужою до всіх і всього навколо, адже знаєш, що однаково не належиш реальності, в якій перебуваєш. Бо життя – лише тимчасовий прихисток між небуттям і смертю. А для когось – передпокій пекла, що несе не менше страждань, ніж саме царство грішників. Від того існування тут, у світі смертних, стає ще більш нестерпним і ненависним. Але вимушеним, бо примхлива пані з косою, наче дражнячись, не поспішає кликати за собою.
***
(Еракс, замок короля Сайріфії)
– Клята, немічна курво! – долинуло гнівне з-за дверей – і Корнелія завмерла нерішуче з піднесеним для стуку кулачком.
Її пройняло мілке неприємне тремтіння через жахливе усвідомлення того, що зараз відбувається у спальнях королеви.
Король знову її б’є.
– Хіба так важко було народити хлопця? Сина! Це все, чого від тебе вимагали. Такий мізер! Але ти й із цим не впоралася.
Почувся сильний гуркіт, а за ним – тихий короткий жіночий крик.
Корнелія заплющила очі, силуючись стримати сльози й затулила руками рот, щоби звідти, бува, не вирвався жалісний схлип. Її батько ненавидить сльози, як і будь-які інші прояви почуттів, – вважає це слабкістю, за яку звик карати. А покарання він обожнює, мабуть, більше, ніж своє королівство. І якщо дізнається, що вона підслуховує… Краще не уявляти наслідків.
– Стать дитини залежить тільки від волі богів, – почулося хрипке, проте спокійне.
Королева, хай як жахливо це звучить, давно звикла до тиранії свого чоловіка. Зрештою, їй, як і її єдиній донці, випала тяжка й сумнівна в їх часи честь народитися жінками. Жінками, чия доля – гірша долі королівських коней; чия воля обмежена бажаннями чоловіка, а вчинки й слова – його наказами.
«Смирення і послух» – ось, чого тутешніх жінок навчають із самого дитинства. Догоджати чоловікам і доповнювати їх незмінний образ могутності й величі, як звичайна прикраса. Миритися з цим завжди було нестерпно важко й принизливо, особливо гордій королеві-матері, в чиїх руках усе ж зосереджувалася певна влада (й не лише через її титул, а й тому, що в жилах цієї жінки текла палка кров войовничого вождя племені Морнів, із яким король дев’ятнадцять років тому вступив у мирний союз з метою забезпечення захисту північних кордонів Сайріфії, адже саме там уже тривалий час осідає це, в минулому кочове, плем’я). Та її дочка була не такою. Корнелія народилася й виросла кволою дитиною, ззовні не схожою ні на свою матір, ні на свого батька, й обтяженою дивною хворобою. Раз на місяць упродовж останніх вісімнадцяти років це дитя терпіло невимовний біль, що пронизував кожен клаптик її худого слабкого тіла й, здавалося, викручував самі кістки. Через цю «ваду» король ненавидів свою єдину дитину з особливою палкістю, тож життя в палаці було для неї справжньою тортурою, котра, втім, невдовзі мала б закінчитися.
Або ж змінитися іншою.
Кастірманський король цього ранку прибув до Ераксу з офіційною пропозицією про шлюб. Йому потрібен сильний союзник, який допоміг би його королівству вистояти у війні проти Інґвара Хродґейра – лютого й ненаситного завойовника з Близької Півночі. Кілька місяців тому десятки його дракарів пришвартувалися біля берегів племені Гінксів, захопили їх разом з островом Тінус, а тепер ведуть бої за землю з Шайванами. Якщо їм вдасться захопити й це плем’я, на черзі опиняться Морни й Ірни, а за ними – країни Середнього світу, себто Сайріфія, Кастірман і Ґвотерман.
Король Сайріфії дотепер не надто сильно задумувався над майбутнім і безпекою своїх земель. Йому здавалося, що високі й суворі Франкфортські гори з заходу й Морни з півночі захистять його від небажаних заморських гостей. Однак у світлі останніх подій він не посмів відхилити пропозицію Короля Артмена про одруження з принцесою Корнелією. Осмальд не був дурнем і чудово розумів, що дикун із Близької Півночі надто непередбачуваний, і якщо раптом таки візьме під контроль землі племен, немає гарантій, що наступною стане не Сайріфія. Тоді ж і самому Осмальду знадобиться допомога. І єдиним, хто її запропонував уже тепер до того ж майже задарма став кастірманський король. Осмальд завжди його поважав, попри зовсім юний вік союзника. Часто ловив себе на думці, що саме таким міг би стати його син. Син, якого королю Сайріфії не судилося мати через раптове безпліддя. Від того бачити свою бездарну доньку було ще більш нестерпно. Він вважав її помилкою, змарнованим шансом, насмішкою долі чи карою богів за якісь гріхи. Проте Корнелія була його єдиною спадкоємицею, в її жилах текла його кров, тож Осмальд щиро сподівався, що ця слабачка, переш ніж вирушити у посмертну подорож землями духів, приведе на цей світ справжнього спадкоємця, якому той зможе довірити свій престол. І король Артмен здавався Осмальду ідеальним претендентом на роль батька його майбутнього онука. Обоє правителів мали схожі характери, ідейні переконання й політичні погляди – кращого родича годі й хотіти. А ще спадкоємець від цього союзу успадкує одразу території двох могутніх держав. Без війни, кровопролиття й великих жертв доєднає до Сайріфії ще й королівство Кастірман. Забігаючи планами далеко наперед, Осмальд уже тепер розумів, що короля Артмена в потрібний момент доведеться позбутися. Щоб не став на заваді формуванню нової держави. Такої, що своєю силою й величчю вселятиме страх навіть у сусідів із Півночі. І поруч із цією епохальною подією на сторінках підручників з історії король Сайріфії волів бачити власне ім’я – і лише його.
Після таких оптимістичних думок, які щедро потішили чоловіче самолюбство, навіть поява доньки на світ ненадовго перестала здаватися нікчемною помилкою. Осмальду подумалося, що це своєрідна жертва, яку він приніс в ім’я процвітання власних земель. Адже боги таке люблять: дарувати одне, натомість відбираючи інше. Й цим «іншим» став омріяний син – ненароджений принц Сайріфії. І тепер, після вісімнадцяти нещасних років, нарешті, настав момент винагороди. А ніяк інакше назвати таку вчасну й вигідну пропозицію короля Артмена Осмальд не міг.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.