Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Я дістала з сумочки телефон, щоб переконатися, що мені справді призначено зустріч із 

Денисом Підбуртним. У в пленері був прикріплений скріншот. Це було те саме оголошення. «Терміново потрібна няня на постійній основі для догляду за новонародженою дитиною. Мати відсутня. Звертатися за телефоном…». Миле оголошення, нічого не скажеш. «Мати відсутня». Далі в оголошенні були вказані вимоги до няні та контактний телефон. Завершувала текст вельми примітна фраза - «Оплата виключно висока».

Виглядає все просто чудово, та ось тільки я з'явилася сюди не за цим. Так, так, зовсім не заради роботи я перетнула половину дві області, трясучись у запиленому автобусі. Я подолала ці труднощі заради людини, яка розмістила це саме рекламне оголошення. Колишній чемпіон університетських чемпіонатів з боксу, а нині власник великого господарства Ден Підбуртний - ось хто моя мішень.

Серце затріпотіло в грудях, немов метелик у долоні, коли я подумала, що скоро на мене чекає зустріч із людиною, яка так багато значить для мене. З людиною, яку я кохала останні десять років свого життя. З людиною, яка навіть не підозрює про моє існування.

Тремтячою рукою я змахнула неіснуючу порошинку з лацкана костюма. Мені шалено хотілося здаватися досвідченою діловою жінкою. Я знала, що знадобляться весь розум, усі мої навички, щоб переконати Дена в тому, що моя ідея не марення божевільної, а ділова пропозиція.

Час тягнувся немилосердно довго. Ден все не з'являвся, і я вже почала втрачати терпіння. Ну де ж він?!

Я ходила просторим холом, розглядаючи картини в громіздких рамах і нетерпляче зітхаючи.

Несподівано двері відчинилися, і в хол увірвався молодий чоловік з абсолютно зацькованим виразом обличчя. У руках хлопець тримав згорток, що копошився, від якого виходила люта хвиля криків. Ну ось і господар із немовлям, легкий на помині. Серце зробило кульбіт і відчайдушно заколотилося.

Широкоплечий, темноволосий мачо дивився на мене величезними очима кольору стиглого каштана. Темно-червона сорочка підкреслювала засмагу. Витерті джинси ледь не тріщали під натиском могутніх м'язів ніг. Звісно, його волоссю не завадили б ножиці, воно було надто довгим. Але, з іншого боку, це надавало його зовнішності деякої пікантності. Він був нестерпно гарний.

Побачивши мене, молодий чоловік завмер як укопаний.

- Ви, випадково, не Лана? - голосно запитав він, намагаючись перекричати рев немовляти.

Так, значить, він не пам'ятає мене. Чудово, хоча б це йде за планом. Якби Ден згадав, що колись ми були знайомі, то він нізащо не клюнув би на мою приманку.

- Так. - я щосили намагалася не видати своєї нервозності.

- У такому разі, дозвольте подивитися ваші папери, резюме... і що там ще належить.

Я простягнула йому документи, щосили намагаючись змусити свої руки не тремтіти.

Молодий татусь простягнув мені у відповідь дитину. Поки Ден вивчав папери, я сіла на найближчий стілець, інстинктивно притиснувши немовля, яке плаче, до грудей і ніжно поплескуючи його по спині. Малюк був просто чудовим, м'яким, сухеньким, але дуже неспокійним. Мабуть, у нього болів животик. За хвилину дитина відригнула, жалібно зітхнула і уткнулася носом мені в шию. Я притиснула малюка до себе, і він заспокоївся остаточно.

Ден відірвався від резюме і здивовано подивився на немовля.

- Я беру вас на роботу.

- Що?

- Вас прийнято, - повторив він, киваючи на дитину, - малюк перестав плакати. Для мене це краще за будь-які рекомендації. Можете починати просто зараз.

- Що, ось так, з ходу?

- Я в розпачі. - Ден плюхнувся в крісло з високою спинкою, оббите грубою шкірою, і в прострації втупився у свої м'язисті руки.

Його відчай був настільки щирим, що на якусь мить мені стало його шкода. Але я не могла дозволити собі піддаватися сентиментам. Зараз, як ніколи в житті, потрібно проявити твердість, навіть якщо це жорстоко.

- Можу я поставити запитання? - запитала у нього.

- Звичайно.

- А де мати дитини?

Ден провів долонею по розкішних скуйовдженому волоссю.Мені от було дуже цікаво - як така чортівня могла трапитися з ним, переконаним холостяком? Який він до біса батько? Та він дітей-то в руках зроду не тримав. І ось на тобі - йому довірили тримісячну дитину.

- Це довга історія, але якщо ви справді хочете її почути... що ж, будьте ласкаві.

Побачивши, що я уважно його слухаю, він почав розповідати, як почався цей кошмар.

Вітаю всіх, хто зайшов на сторінку. Я новачок і дуже потребую вашої підтримки! Якщо будете мати зауваженя до книги - напишіть мені, щоб я розуміла як її покращити. Дякую!