Читати книгу - "Лошатко, Степан Босий"

Одного разу в далеких степах жило було собі стадо коней. Вони паслись на півметровій траві, кочували по степу, і вчили своє потомство. Старші коні вчили лошатко як орієнтуватися в просторі, як оприділяти схід і захід, північ і південь, і головне для кожного коня , вчили скакати на швидкість. І в лошаток це було головне хоббі, скакати на швидкість по безкрайньому степу. Вони тільки тей робили, що цілими днями скакали по степу , а потім хвалилися старшим коням, які вони скакуни. 

Але одного разу на стадо коней і їх лошадок напали люди. Вони силою схоплювали всіх, і великих і малих коней , і гнали в страшне людське рабство.

І от одне мале лошатко втратило свої старших наставників, і опинилось в людських панів, які його схопили силою і змусили виконувати свої накази. Воно день і ніч важко працювало, то перетягувало важкі вантажі, то тягнуло плуг і рило землю. І за цю важку роботу отримувало лише трохи вівса зранку і ввечері. Волі степової лошатко небачило зовсім, а лише важкі роботи і тісну конюшню , де годі було б розвернутися навіть. Воно просто падало з ніг за день роботи, і мріяло про ті часи як разом з своїм плем'ям скакало по степу, їло півметрову траву, і було дуже щасливе.

І так проходив рік за роком, і лошатко яке виросло в неволі, стало здоровим конем, який не міг стерпіти людської неволі. 

І от одного разу , перетягуючи віз з вантажем, наше доросле лошатко зі всієї сили рвануло і вирвалось від воза, і кинулось скакати геть від людського пана, на волю, назад в степ. Воно орієнтувалось, що потрібно скакати на схід , і щосили скакало і скакало, втікало з неволі, до своєї рідної домівки.

І ніхто не зміг наздогнати нашого коника, який таки доскакав до свого дикого степу , де немає людей. Він знайшов нове стадо, і забув людське ярмо, почав наставляти молодих лошадок, як  швидко скакати по безкрайньому степу.

Кінець