Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

Чотирнадцяте квітня — саме в цей день моє життя перевнулося з ніг на голову та буквально поділилося на «до» і «після», хоч раніше і здавалося, що таке можливо лише в драматичних фільмах, але аж ніяк у реальності.

Абсолютно нічого не віщувало біди. Я поїхала на декілька днів до Львова на святкування дня народження двоюрідної сестри, але мені довелося повернутися до Києва раніше, ніж планувалося, бо її маленький син несподівано захворів. Повертаючись додому нічним потягом, я хотіла якнайшвидше побачити свого чоловіка та очікувала, що він буде радий моєму передчасному поверненню. Та натомість я застала його за зрадою з іншою прямо на нашому ліжку. Навіть боюсь припускати, скільки це могло б тривати, якби не цей випадковий збіг обставин.

— Як ти посмів! Ненавиджу тебе! — крикнула я, сподіваючись, що гучні слова допоможуть хоч трохи випустити лють, що кипіла всередині.

Мене переповнювали гнів і образа на чоловіка, якого раніше вважала своєю долею. Та тепер стало очевидно, що це було далеко не так.

Я схопила речі Антона та тієї рудоволосої дівки, що лежала поруч з ним і кліпала величезними блакитними очима, підійшла до вікна та відчинила його.

— Надю, будь ласка, заспокійся! — спробував зупинити мене чоловік, здогадавшись про мої наміри.

Його спроба з самого початку була приречена на невдачу, оскільки нічого не могло стати мені на заваді, коли я перебувала в стані надзвичайно сильного гніву. Зазвичай мені прекрасно вдавалося панувати над собою, але в істериці краще було тікати подалі, оскільки самоконтроль просто кудись зникав.

— Заспокоїтися? — обурено перепитала я. — Ти зрадив мене, Антоне! Скажи чесно, це відбувається вперше?

Я поглянула йому в очі та одразу ж отримала відповідь на своє запитання. Вже наступної миті їхній одяг опинився на вулиці. Рудоволоса голосно запищала, дивлячись на мене мов на божевільну. Очевидно, її речі були від відомих і дорогих брендів, так що їхня втрата здавалася їй найгіршим, що могло статися.

— Біжіть, поки ніхто не вкрав, — прошипіла я, абсолютно не відчуваючи докорів сумління за власний вчинок, що здавався найлегшим покаранням за розбите серце та принижену гордість.

Дівчина одразу ж підхопилася на ноги та побігла за своїми туфельками та сукенкою, аніскілечки не соромлячись свого оголеного тіла, прикритого лише спідньою білизною. Варто відмітити, що фігура в неї справді була практично ідеальною, і я розуміла, чому Антон спокусився цією кралею, але легше від цього ніскілечки не ставало.

— Слухай, давай сядемо за стіл і спокійно поговоримо про це, як дорослі люди…

Антон піднявся з ліжка та спробував підійти до мене, але я відсахнулася та виставила руки вперед, не здатна дозволити йому навіть опинитися поруч. У той момент цей чоловік викликав у мене виключно огиду, так що просто неможливо було навіть подумати, що ще кілька годин тому я з нетерпіння чекала зустрічі з цим мерзотником.

— Бачити тебе більше не можу! Іди геть! Забирайся звідси!

Трохи повагавшись, він таки зрозумів, що на даний момент піти справді було найкращим рішенням, і залишив квартиру, а я, опинившись наодинці з самою собою, сіла прямо на підлогу та заревіла вголос.

Бути зрадженою насправді дуже боліло. Я всім серцем кохала Антона та довіряла йому, а він вставив мені ніж у спину своїм мерзенним вчинком. У голові промайнули різні щасливі спогади: наше перше побачення на Трухановому острові, яке закінчилося першим поцілунком на пішохідному мості, перша спільна поїздка закордон, пропозиція руки і серця на вершині Ейфелевої вежі в дусі ромнатичних голлівудських фільмів, пишне весілля, медовий місяць на острові Крит…

Годі, Надю! Забудь про минуле та зосередься на тому, що робити далі! А рішення в цій ситуації було лише одне — розлучення.

Минуло десять хвилин, за які я змогла трохи охолонути, перестати зациклюватися лише на своїй образі та задуматися над тим, що до цього я жила лише на гроші чоловіка, а сама ніколи не працювала. І що ж залишалося робити далі?

***

Того ж вечора я покликала в гості найближчу подругу. Вона одразу ж чудово зрозуміла, що сталося щось серйозне, почувши в трубці мій тремтячим голосом, тож принесла з собою коробку моїх улюблених шоколадних цукерок і пляшку вина.

З Лізою ми познайомилися ще під час навчання в університеті, і з того часу вона стала для мене практично сестрою.

— Розповідай, — вимогливо сказала подруга, всівшись в крісло-качалку, яке сестра Антона подарувала на наше весілля.

Я знову не змогла втриматися від того, щоб розревітися, і розповіла Лізі про те, що трапилося. Це зайняло в мене доволі багато часу, бо голос у мене сильно тремтів і я постійно затиналася, коли перед очима поставав спогад про те, як якась сумнівна дівуля гарцювала на моєму чоловікові.

— Цей козел Антон мені ніколи не подобався, — заявила подруга, встаючи з крісла та підходячи до мене, щоб обійняти. — Як можна не цінувати таку прекрасну дружину? Та з такою зовнішністю тобі треба прикрашати обкладинки модних журналів, а не бути домогосподаркою. Не розумію, як він тільки додумався зраджувати такій красуні.

Звісно ж, Ліза перебільшувала. У мене була абсолютно звичайна зовнішність: довге темне волосся, овальне обличчя, кирпатий ніс і сірі очі. Але від її слів справді стало трохи краще. Я з вдячністю прихилилася до Лізи, поклавши голову їй на плече.

— Насправді зараз найбільша проблема полягає в тому, як мені знайти роботу, яка приноситиме мені достатньо грошей. Я ж жодного дня не пропрацювала. 

На кілька хвилин вона задумалася, а тоді несподівано видала:

— Слухай, я ж тобі казала, що місяць тому почала зустрічатися з Стасом. Так ось його брат з жінкою шукають собі покоївку. Можеш спробувати.

Я закашлялась. Вино з мого келиху пролилося на білий килим, але в той момент я навіть не звернула на це увагу.

— Ти жартуєш? Лізо, просто уяви мене покоївкою. Це ж абсурд!