BooksUkraine.com » Молодіжна проза » Поцілунок, Вікторія Міроненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок, Вікторія Міроненко"

20
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Поцілунок" автора Вікторія Міроненко. Жанр книги: Молодіжна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Поцілунок, Вікторія Міроненко» була написана автором - Вікторія Міроненко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Поцілунок, Вікторія Міроненко" в соціальних мережах: 
Мати поїхала на дачу, залишивши квартиру на п'ять днів на сина. Цим не можна не скористатися. Денис піддається на вмовляння подруги організувати тусу. Та чи не буде хлопець потім про це жалкувати? Що ж такого може статися? Фото на обкладинці автора cottonbro studio.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Поцілунок

– Ні, ти скажеш, що відбувається!

Вона стояла у дверях кімнати й не давала їх зачинити. Тільки цього мені не вистачало.

– Ти впевнена, що хочеш це почути?

Як же я втомився. Школа, Руслана, тепер ще й вона. Як же хотілось все відмотати на чотири дні назад й не робити цю дурню.

– Я хочу все знати про свого сина, – серйозно сказала вона.

Що ж, краще сказати самому, ніж вона почує це від когось.

– Я – гей, мамо. І тепер про це всі в школі знають.

 

Тиждень тому

 

– Возниця й Пташкова, замовкніть хоч на хвилинку, – вигукнув історик.

Ми з Русланою подивилась на нього. Дідько, знову змусить принести якусь доповідь. Та він просто цокнув та продовжив урок. Я зітхнув. Історія – не моя наука. Довелося притихнути.

Урок закінчився й ми нарешті були вільні.

– Сьогодні до тебе, Ба взагалі втрачає глузд. Вчора вирішила, що фіолетовий, то колір божевільних й мені треба викинути всі мої речі з цим кольором.

Руслана ще півдороги жалілась на бабусю, з якою жила останні три роки.

– Можеш навіть залишитись на ніч. Мама поїхала на п'ять днів до дідуся на дачу. Допомагає саджати картоплю.

– Бабуся вмре, якщо не побачить мене дома до 11. Іноді мене здається, що це може трапитись по-справжньому.

Я пригорнув подругу до себе, а вона підозріло усміхнулась.

– Що ти вже придумала?

– Дєнь, як що у тебе вільна хата на п'ять днів, то може зробимо тусу в суботу? А в неділю обіцяю допомогти прибрати срач.

Я закотив очі. Руся й туса – слова синоніми. Найліпша подружка мріє про кар'єру діджейки. Головне, щоб її бабця не дізналась про це.

Я не дуже хотів бачити когось, і взагалі мав плани. Та вільна квартира у вихідні – рідкісне явище.

– Добре, але лише тих, кого я знаю. Й обмежимо список до 10-15.

– Я тебе обожнюю.

Подружка встала навшпиньки та цьомнула мене в щоку. Вона стала перераховувати, кого вона хоче бачити. Схоже Руслана нічого не чула після слова "добре".

 

В п'ятницю ця божевільна об’явила на весь клас, що в суботу у мене вільна хата й ми збираємось тусити. І тут виявились, що у мене повний клас друзів. Хто б знав. 

Після уроків ми пішли в магазин. Хвала усім небесам у подружки вистачило розуму, щоб сказати, щоб бухло брали своє. 

– От чим ти думала, коли запросила усіх в класі? – спитав я вже вдома. – Це ж хтось й з паралелі припреться. 

– Дєнь, все одно не всі прийдуть. Наша свята трійця, буде чесно вдома вчити уроки, Заводський, Мельниченко та Петрик вже сказали, що в них свої плани, а з тих хто може й хоче, не всі прийдуть. Он Поля та Сашка сказали, що батьки припахали їх дачею. Тож наші близнята відпадають. 

Я зітхнув. Дівчата одні з тих, кого приємно було б бачити завтра. Що я б не сказав про решту. 

– Та годі тобі, я притягну завтра наливочки. 

– Знов у сусідки купиш?

– Цього разу вона мені винна, – з усмішкою промовила Руслана. 

– Тільки давай вишневу, а не якусь експериментальну. Я хочу залишитись живим. 

Подруга закотила очі, але кивнула. Тільки через три години я зміг її позбутися. Та нарешті зміг написати Максу:

 

“Привіт, вибач, що раніше не написав. Русі ніяк не міг позбутися.”

“Привіт! Вона ще та заноза.”

“Не уявляю, що  буде, коли ви познайомитесь.”

“🌋”

“Сподіваюсь, що ти не передумав прийти завтра.”

“Мені все одно здається, що це погана ідея. Там будуть твої однокласники. Ти ж не хотів,
щоб вони дізнались.”

“Й не хочу. Просто хочу тебе побачити. А ще ти зможеш залишитись у мене.”

“Лише через це я прийду. Та не сподівайся на більше, поки твої друзі поряд.”

“.”

“Це ти нетерплячий”

“Ха, каже хлопець, що перший поліз з поцілунками. Хто з нас нетерплячий?”

“”

“Але тобі ніхто не повірить.”

“От і перевіримо, хто завтра протримається довше. Хто програє платить за вечерю. Ти ж пам’ятаєш, що ми в четвер збирались в кафе?” 

“Готуй грошенята.”

 

“Ту ж саму пораду можу дати. А тепер розкажи мені щось цікавіше. Пам’ятаєш на чому ми зупинилися?” 

“Чому всі думають, що ти янгол в хокейній формі?”

“Бо це так)”

 

Переписувались ми ще довго. Перервало нас лише його тренування.

Субота почалась з передчуття. Я вже хотів побачити Макса, та чим далі, тім гіршим здавався план. Та не скасовувати все в останню хвилину? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок, Вікторія Міроненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок, Вікторія Міроненко"