BooksUkraine.com » Фентезі » Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

43
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємниця Еванжеліни" автора Олеся Лис. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис» була написана автором - Олеся Лис, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис" в соціальних мережах: 
— Між нами, Ево, була домовленість, — граф підкреслено розслаблено відкидається на спинку крісла. — І ти її не виконала. — Не могла я такого зробити, — впевнено заявляю. — Мала бути якась причина. Похитує головою, зневажливо кривить губи в посмішці. — Але зробила. Ми мали взаємовигідну угоду, від якої кожен отримував те, що хотів. Ти в останню мить все переграла. Мабуть, пропозиція маркіза видалась більш привабливою… Карі очі хижо спалахують. Повільно хитаю головою. Щось всередині обривається, боляче тисне в серці. Воно не хоче вірити, що вся турбота й ласка була не мені, не для мене, а для дару, що маю, що можна використати для власного зиску. Наївна дурепа просто змінила одну клітку на іншу. Видихаю, намагаючись заспокоїти бурливі емоції, і безбарвним голосом питаю: – То що я обіцяла?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 100
Перейти на сторінку:
Пролог

Ранок сьогодні на диво сонячний і теплий. Останній день літа несе з собою гарну погоду й ідеально підходить для такої знаменної події, як весілля. Зої, економка нашого маєтку, стурбовано бурчить, скаржиться, що краще б був дощ. Мовляв, погана погода в день весілля ― на щастя. Я не хочу в це вірити й легковажно відмахуватися від подібних заяв. Навіщо псувати свято дурними забобонами.

Мене вбирають усі разом та за традицією, обдаровують усіма необхідними атрибутами для успішного сімейного життя: Ліна, служниця, приколює до рукава маленьку гілочку блакитних дзвіночків, Ілін, наша няня, простягає новий мереживний шарф, а Зої зі сльозами на очах, заколює волосся старим ажурним гребінцем, прикрашеним розсипом прозорих камінців. Я взагалі мало розбираюся в коштовностях, але щось мені підказує. що ця річ шалено дорога.

— Яка ж ти красуня, — витирає сльози економка і ніжно, щоб не пом'яти вже прикріплену шпильками довгу фату, обіймає. ― Принцеса.

Разом беремо зі столу кришталеві келихи з ігристим світлим вином і пригублюємо напій, розбивши, за традицією, на дрібні уламки. Й нарешті залишаємо мої покої.

Теодор уже повинен чекати мене в церкві, і я відчайдушно радію майбутній церемонії. Раптом мені спадає на думку, що я сплю і все це мені сниться. Все настільки гарно і райдужно, що розум відмовляється вірити. Від цього у мене колючі тривожні мурашки по шкірі. Мимоволі їжачусь, щоб їх прогнати. Навіть через силу вичавлюю посмішку.

Дурниці, просто дурниці, таке вигадати не реально. Стільки деталей, відчуттів, стільки різноманітних подій.  На це не здатен жоден божевільний розуму, правда ж? Це ― реальність, найсправжнісінька реальність.

Спускаючись східцями, заглядаю на мить у зал, де вже все підготовлено до святкової вечері.

У нас небагато запрошених: найближчі сусіди, кілька знайомих Теодора по навчанню, а від мене нікого. Можливо, не дуже правильно не запрошувати свою сестру та її чоловіка, але мені навіть не спадає на думку надсилати їм запрошення. Зрештою, по правді кажучи, вони для мене ніхто, і після того, що Лейтон зробив з бідолашною Евою, тим більше немає бажання бачитися з ними день, що має бути найщасливішим у моєму житті.

Біля під'їзду мене вже чекає графська карета, прикрашена стрічками та бантами, запряжена двома білосніжними конями.

До церкви йти не більше десяти хвилин, і всю дорогу я не можу позбутися відчуття незрозумілої тривоги й нереальності того, що відбувається. Ніби це все декорації в якійсь незрозумілій п’єсі. На моєму обличчі щаслива посмішка, від якої аж вилиці болять, поряд Зої, Ілін, яка грає роль дружки, Ліна, що завжди на мені щось поправляє та розгладжує, щоб її леді була бездоганною на церемонії. А у мене на серці лежить скручена в клубок гримуча змія, яка час від часу підіймає голову, думаючи, чи не вкусити цю надто щасливу людину болючіше.

― Дорогенька, що трапилось? ― прониклива Зої бере мою руку в свої теплі натруджені долоні. ― Я бачу, що вас щось турбує.

— Не знаю, — задумливо кусаю губу, забувши про фарбу. ― У мене таке відчуття, що все це відбувається не зі мною…

Я безпорадно дивлюся на економку, не знаючи, як чіткіше пояснити власні почуття.

― О, знайоме відчуття, — усміхається жінка. ― Я теж до останнього не вірила, що заміж виходжу. Поки клятви перед вівтарем не сказала. Це нормально. А як тільки побачиш Тео, і вся невпевненість зникне. Жінка знову починає витирати хустинкою сльози щастя, а я дивлюся у вікно і помічаю, що ми вже підходимо до храму.

На сходах церкви Теодор неспокійно переминається з ноги на ногу. Я вперше бачу його у святковому одязі. Чорний костюм, біла сорочка, начищені чоботи. Він настільки приголомшливо красивий, а ще мило невпевнений та схвильований, що моє серце замирає від захвату. Все всередині наповнюється любов’ю і ніжністю, а дурну тривогу знімає, наче рукою. Зої мала рацію. Ось він, мій наречений, мій чоловік, мій єдиний, моя сім'я.

Екіпаж зупиняється. Я рішуче відчиняю двері й виходжу назустріч своєму щастю, своїй долі.

Ріган, який виконує роль дружби, підходить до мене і простягає руку, щоб провести мене до нареченого. Але зараз я не бачу нічого й нікого перед собою, крім мого дорогого Тео. Захоплення в очах, любов і ніжність. Єдине, що зараз має значення.

Коли його пальці стискаються навколо моєї долоні, ніби електричний струм проходить шкірою і завмирає десь у грудях з легким лоскотом.

― Ти приголомшливо красива, — шепочуть його вуста, майже торкаючись чутливої ​​шкіри біля вуха. ― Я так скучила за тобою, Женя.

Мої щоки червоніють, і я, сором’язливо опускаю вії, але все ж знаходжу в собі сміливість прошепотіти у відповідь.

― Я теж за тобою страшенно скучила.

― Мені здається, що я більше, ― хитає головою мій майбутній чоловік і дивиться на мене таким поглядом, що я ще більше червонію, хоча, здавалося б, нікуди.

― Я люблю тебе, ― раптом я підіймаю голову і тихо кажу, чомусь в цей момент мені здається дуже важливим сказати йому ці слова. Перед тим, як переступити поріг храму, прийняти шлюбні обітниці.

— А я тебе, — Теодор, не стримавшись, легенько цілує мене в губи. 

А наступної секунди гуркіт коліс наповнює невеличку площу біля церкви. Ще одна карета влітає на подвір’я та різко спиняється біля весільної. Її темні лискучі боки не мають жодного герба, а невеличке віконце щільно закрите шторкою. 

Лакей спритно зіскакує з зап’яток та відчиняє двері. І з карети вистрибує високий, одягнений у все чорне незнайомець. Він швидким наміченим оком окидає нас, примушуючи завмерти наче статуї. Тео неусвідомленим жестом стає поперед мене, заштовхуючи за спину. 

Гучний крик, як гострий ніж, розсікає тишу.

— Іменем короля! Зупиніть весілля! Лорде Емерей, вас звинувачують у викраденні леді Еванжеліни Хендрік, уродженої Реглан. І за королівським наказом мені доручено добровільно або примусово доставити вищезгадану леді у королівську лікарню на прохання її офіційних опікунів, лерда Лейтона та леді Даніелли Гленвіль.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 100
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"