Читати книгу - "Маленький світ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А зараз ми знову заліземо у сумку? — запитав той неголосно.
— Мабуть що так.
— Все, я готова! — сказала Емма. — Але ж як ви будете йти? Тобто я повинна якось вас нести, але як? Хоча здається я знаю. Зараз!
Вона кинулася до полиць з посудом й щось звідти дістала. То була невеличка прямокутна коробка з кольоровою кришкою. Дівчина висипала на стіл все, що у ній було, а потім узяла ножа й пробила у кришці кілька великих дірок. Далі такі ж дірочки вона зробила у стінках коробки.
— Все. Цей будиночок буде схованкою для вас, на той час, поки ви будете зі мною. Будь ласка, не бійтеся, сідайте!
Тей подивився у її великі очі і весь його страх пропав. Вони були щирими та ніжними. Форо вже вскочив у середину коробки й радісно роздивлявся навколо.
— Стояти тут не вийде, тільки сидіти. Інакше кришка коробки не закриється, — гукнув він.
— Гаразд, будемо сидіти.
— Але ж нема на чому!
Дівчина з цікавістю спостерігала за малими створіннями, і їй захотілося якось піклуватися про них.
— Зараз я знайду вам на що сісти, — вона знову зникла за стіною іншої кімнати у пошуках потрібного предмету. З великої скриньки дістала подушечку з голками. Обережно повиймала голки та принесла подушечку хлопцям. Потім турботливо вклала її у коробку.
— Ну ось, тепер ми будемо неначе у ліжку, — проговорив Тей до товариша, який уважно стежив за усіма діями Емми.
— Сідайте швидше, нам потрібно йти.
Емма нахилилася над ними в очікуванні. Хлопці залізли у коробку та сіли один на проти одного. Вона взяла її до рук, і обережно прикривши кришкою вирушила у дорогу. Емма довго йшла пішки. Саме зараз хлопці зрозуміли як добре, що їх оберігає м’яка постіль. Коробочка весь час гойдалася, їх кидало з кінця у кінець. Але при цьому вони намагалися розгледіти щось у ті отвори, які зробила для них Емма. Навколо був лише ліс. Великі товсті стовбури, мов обіймалися між собою, затуляючи простір.
Нарешті світла стало більше, і Емма вийшла на жовте, сухе поле. Воно здавалося дуже великим, і краю ніде не було видно.
— Це поле дуже велике, навіть для Емми, — сказав Тей.
— Так. Здається, вона буде йти цілу вічність поки його перетне.
— Що ви там говорите? — запитала Емма, відкривши кришку коробки.
— Говоримо, що йти дуже далеко, і ти мабуть втомилася, — голосно сказав Тей.
— А ще дуже хочеться пити! — додав Форо, показуючи що фляга у якій була вода зовсім порожня. Потім тихо додав:
— Та й їсти теж…
— Так, йти справді не близько. На жаль, батько забрав коней, тому довелося йти пішки. Але скоро ми дійдемо до містечка, а там поїдемо. Тоді буде набагато швидше. Що ти шукаєш? — звернулася вона до Форо, який витрушував усе зі своєї сумки.
— Він зголоднів, — відповів Тей.
— Ой, вибачте, я зовсім не подумала, ви голодні?! — Емма зупинилася. — Зараз ми щось вигадаємо і заодно перепочинемо.
Вона поклала коробку на землю, і сама сіла поруч. Потім дістала зі своєї сумки пляшку з водою. Якби Форо хотів би з неї напитися, то міг би просунути у середину голову, такою вона була великою для них.
Емма попросила у нього флягу, і обережно налила у неї води.
— Нажаль поїсти я з собою нічого не взяла. Але в мене є цукерка. Хочеш? — звернулась вона до Форо.
— А що це таке?
— Зараз я тобі покажу. Це дуже смачно.
Вона витягла з кишені предмет у яскравій блискучій обгортці. Обережно розкрила його та відломила шматочок. Форо узяв його до рук, і вдихнув невідомий аромат. Від приємного відчуття навіть закрив очі. Це нагадувало йому запах домашньої випічки з смачною поливою яку у свята готувала мати. А коли відкусив шматок, не міг зупинитися. Темна, м’яка маса була солодкою та ніжною. Він з таким захватом їв, що Тей не міг втриматися від сміху. А з іншого боку дзвінко сміялася Емма, також спостерігаючи за ним.
Побачивши їхні посмішки Форо з задоволенням проказав:
— Тепер я згоден йти куди завгодно. Тільки лиши мені цю чудову їжу. Як ти назвала її — «цукерка»?
— Так.
Емма заливалася від сміху. Поклала поруч з ним все, що лишилося від цукерки. Непомітно Тей забув про Форо й задивився на неї. Її посмішка була сонячною, і очі виблискували, мов дорогоцінні каміння. Волосся переливалося у сонячному промінні й легко гойдалося від доторку вітру. Такої гарної дівчини він ніколи у своєму житті не зустрічав. Усі емби схожі один на одного з чорним волоссям та смаглявою шкірою, а вона була зовсім іншою.
— Тею, а ти чому не їси? — раптом запитала вона.
— Що? Ні, я не голодний. Можливо пізніше, якщо цей ненажера не з’їсть усе, — він посміхнувся дивлячись на друга.
— Скажи, що росте на цьому полі?
— Пшениця.
— Що це таке?
— Зараз я зірву тобі колосок й поясню.
Вона простягла руку й зірвала цупкий недозрілий колос.
— Дивись, ось тут є зернята, коли вони визріють їх збирають, обмолочують, і мелють на муку. З муки випікають хліб. Це найважливіша їжа у нашому світі.
Тей здивовано роздивлявся колосок. У Ембірі хліб роблять з декількох круп, які також перемелюють та змішують відразу перед випіканням.
— І більше нічого не додають? — здивовано запитав він у Емми.
— Ще додають дріжджі та воду. Тісто стає пухким, а випікають його у печі. Ваш хліб хіба не так роблять?
— Ні. До тіста додають листя духмяних трав та печуть на сковороді, це дуже смачно!
— Досить! Досить мене дратувати, — викрикнув невдоволений Форо. — Ця цукерка дуже смачна, але я б віддав зараз будь що за шматок материного коржа.
— Гаразд, — посміхнулася Емма, — ходімо далі, бо у дорозі нам бути ще довго.
Хлопці влаштувалися у своїй схованці, а дівчина обіймаючи коробку рушила далі.
Вже за кілька годин Тей почув якийсь незвичайний шум. Такого він зроду не чув, і миттю скочив до отвору, щоб роздивитися звідки він лунає. Емма стояла обабіч широкої рівної дороги, а поряд з нею пробігали величезні, ніби гори, створіння.
— Святі небеса! — крикнув Форо. — Що це таке?
— Не знаю. Але чомусь Емма їх не боїться. Невже вони не чіпатимуть нас?
Раптом кришка коробки відчинилася, і Емма швидко промовила:
— Зараз я увійду в автобус, і ми поїдемо. Так буде швидше. Але ви повинні сидіти тихо, доки я не вийду з нього, гаразд?
— Звичайно, але невже ти не боїшся тих страшних створінь?
— Яких? — не зрозуміла вона.
— Тих, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький світ», після закриття браузера.