Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Етел йшла поруч з Дереком по темній вулиці, його тінь, здавалося, слідувала за ними, майже зливаючись з її власною. Вона відчувала, як його присутність тримає її в напрузі, але разом з тим, це створювало ілюзію захисту, хоча б на мить. В її голові знову вирували питання, на які не було відповіді. Чому вона потрапила в цю гру? І як далеко вона готова йти, аби захистити себе та тих, кого любить?

— Ти повинна залишатися в безпеці, — його голос був холодним, але в ньому знову лунала та сама незмінна впевненість. Він вів її до чогось важливого, до місця, де вони мали розібратися з усім. Що б це не було, вона знала, що від цього моменту її життя зміниться назавжди.

Дерек обернувся до неї, і на мить їхні погляди знову зустрілися. Його очі, зазвичай суворі і неприступні, цього разу знову передавали відчуття глибокої турботи, хоч і прихованої під товстим шаром холодної відстані. Етел відчула це, і хоча було страшно, вона не могла ігнорувати той зв’язок, який тепер між ними існував.

— Ти сказала, що готова до всього, — продовжив він, злегка піднявши брови. — Чи це правда?

Вона відповіла поглядом, не бажаючи говорити зайвого. Вона була готова, хоча й не зовсім розуміла, до чого саме.

— Я готова, — її голос звучав твердо, хоча серце бігло швидше. — Просто скажи мені, що ми повинні робити далі.

Він не відповів відразу, але його погляд знову став відстороненим, як і раніше, коли він намагався передбачити кожен наступний крок. Етел не могла зрозуміти, чи він довіряє їй, чи просто використовує її як одну з фігур у своїй грі. І все ж, вона не могла відвести погляд. У ньому було щось, що притягувало, щось, що змушувало її залишатися поруч, навіть коли всі попереджували про небезпеку.

Нарешті він заговорив.

— Нас чекає не просто бій. Це буде щось більше. Люди, з якими ми маємо справу, не зупиняться перед нічим. Ти повинна бути готова прийняти все, що на нас чекає, і бути сильною, навіть коли я буду не поруч.

Її серце застигло. Її розум намагався осмислити, що саме він мав на увазі, але відповіді не було. Тільки дивне відчуття, що це йде набагато глибше, ніж просте фізичне відчуття небезпеки. Це була битва не лише за їхнє життя, а й за їхні душі.

Етел зупинилася на мить, дозволяючи своїм думкам трохи відлетіти від безперервної темряви, що їх оточувала. Кожен крок відчувався важким, і кожна тінь тепер була потенційною загрозою.

— Ми не можемо змінити те, що вже сталося, — сказала вона, вириваючись з роздумів. — Але ми можемо зробити так, щоб це не стало кінцем.

Дерек нахмурився, але потім кивнув, підтверджуючи її слова.

— Ми не можемо зупинити те, що вже в процесі. Але ми можемо контролювати, як саме все це закінчиться. І ти — частина цього. Ти не просто свідок, Етел. Ти — акторка в цій грі.

Ці слова промовили до її душі. Вона відчула, як щось всередині неї прокидається — сильніше, ніж страх. Більше, ніж просто бажання вижити. Це було щось темне, щось приховане, і, можливо, те, що змінить її навіки.

Вони продовжували йти, і до їхнього пункту призначення залишалося всього кілька хвилин. Вона все ще не була впевнена, чому їх веде саме цей шлях, і що буде далі. Але вона знала одне: більше не було шляху назад. І тепер, більше ніж будь-коли, вона повинна була бути готовою зустріти темряву, яка вже чекає на них.

Через кілька хвилин вони дійшли до старої будівлі, яка стояла серед темних вулиць. Це було не місце, яке можна було б легко помітити, але її жах і цікавість змішалися. Вона знала, що тут їх чекає не просто зустріч з новими союзниками або ворогами. Тут їх чекав остаточний вибір. І, можливо, навіть більше.

Дерек обернувся до неї, і в його очах знову був той самий погляд — серйозний, навіть трохи занепокоєний. Але в його словах, коли він звернувся до неї, не було місця для сумнівів.

— Ти повинна бути готова до всього, Етел. Ми не можемо дозволити собі помилок. Глава 6 (продовження): Спокуса та небезпека

Етел ще довго стояла на порозі будівлі, дивлячись на високі стіни, які мовчки охороняли цей небезпечний світ, до якого вона тепер належала. Відчуття важкості і тривоги майже фізично стискали її груди. Усі її інстинкти кричали, що це не просто гра, що все, що відбувається, веде до чогось набагато більшого і складнішого.

Дерек обережно поклав руку їй на плече і, не кажучи ані слова, повів її вглиб темної будівлі. Повітря тут було прохолодним і насиченим запахами пилу та старовини. Її кроки відлунювали в порожніх коридорах, де кожен поворот, здавалось, ховав за собою нову небезпеку. Вона не знала, чого очікувати, але точно відчувала, що ця ніч стане переломною.

Вони пройшли через кілька дверей, поки не опинилися в просторій кімнаті. Світло ледь пробивалося крізь вікна, створюючи відчуття похмурості. У центрі кімнати стояв великий стіл, а навколо нього сиділи кілька людей, чия присутність була не менш важливою, ніж самі події, які тут мали відбутися. Вони подивились на Етел, коли вона переступила поріг, але не сказали ані слова. У цьому погляді було більше, ніж просто цікавість. Вона могла відчути, як їхній погляд оцінює її, визначає її місце в цьому світі.

Дерек не одразу звернувся до них. Він зробив кілька кроків вперед і тільки тоді повернувся до неї.

— Залишайся з нами, — сказав він тихо, але впевнено. — Ти повинна бути готова. Тут усе відбувається швидко, і нам потрібно діяти.

Етел кивнула, навіть не знаючи, що саме вони мають робити. Її серце билося швидше, а її руки були нервово стиснуті в кулаки. Вона відчувала, що її присутність тут — це вже частина того, що їй не повернути назад.

Коли Дерек підійшов до столу, один із чоловіків за ним встав. Його обличчя було жорстким, а погляд — холодним, з серйозним виразом.