Читати книгу - "Норвезькі народні казки"

Король дав йому ще більшу винагороду за послугу.

Третього дня кішка пригнала з лісу лося. Пер привів його перед палац та й каже:

— Я знов маю для короля подарунок, якщо він не погордує ним.

Як побачив король великого, гарного лося, то так зрадів, що не знав, на яку ногу ступити. Цього разу він дав Перові ще більшу винагороду за послугу — цілих сто талярів! Але захотів конче довідатись, де живе пан Пер. Питав він, питав хлопця, і так і сяк, а той в одно відповідає:

— Не можу вам цього сказати, мій пан суворо заборонив.

— То передай панові Перу, що я запрошую його в гості, — сказав нарешті король.

— Гаразд, — відповів хлопець, — передам.

Вийшов Пер з королівського палацу, зустрівся за брамою з кішкою та й каже:

— Ну і встряв же я через тебе в халепу! Король хоче, щоб я прийшов до нього в гості. А я ж нічого не маю, крім цього дрантя, що на мені.

— О, нема тобі чого боятися, — відповіла кішка. — Через три дні ти матимеш коня, повіз і таке розкішне вбрання, що з тебе золото капатиме! Отоді й поїдеш до короля. Та хоч би що ти побачив у його дворі, щоразу кажи: «У мене все багато краще й пишніше». Не забудь!

— Ні, не забуду, — пообіцяв Пер.

Через три дні кішка привела йому коня, запряженого в повіз, а в повозі все, що Перові могло знадобитися. І все таке гарне, що й не сказати. Пер причепурився, сів у повіз і подався в дорогу. Кішка бігла поряд.

Король зустрів його привітно. Та хоч би що він йому показував, хоч би чим хвалився, щоразу чув у відповідь:

— У мене все багато краще й пишніше.

Звичайно, королю це не вельми подобалось. А Пер, хоч і бачив, як кривиться король, правив далі своєї. Нарешті король так розсердився, що більше не міг витримати.

— А тепер я хочу побачити, чи в тебе справді все багато краще й пишніше, — сказав він. — Але начувайся, коли ти збрехав! Більше я нічого не кажу!

— Гарну ж ти мені послугу зробила! — мовив Пер кішці. — Тепер король захотів поїхати зі мною додому. А я боюся, що той дім не легко буде знайти!

— О, не журися! — відповіла кішка. — Ти тільки їдь за мною. Я бігтиму попереду.

І вони вирушили в дорогу: попереду кішка, за нею Пер, а за ним король зі своєю челяддю.

їхали вони, їхали і побачили на луці велику отару. Вовна в овець була така довга, що майже волочилася по землі.

Кішка й каже чабанові:

— Якщо король запитає тебе, хто господар цих овець, ти скажи: «Пан Пер». А я за це подарую тобі срібну ложку.

Ту ложку вона поцупила в королівському палаці.

— Добре, скажу, — погодився чабан.

Король над’їхав та й каже:

— Такої великої, гарної отари я ще зроду не бачив! Хто господар усіх цих овець, хлопче?

— Пан Пер, — відповів чабан.

Поїхали вони далі і побачили велику череду рябих корів, таких ситих, що їхні боки аж вилискували проти сонця. Кішка й каже чередниці:

— Якщо король запитає тебе, хто господар цих корів, скажи йому: «Пан Пер». А я за це подарую тобі срібного ополоника.

Того ополоника вона поцупила в королівському палаці.

— Добре, — відповіла чередниця.

Над’їхав король і замилувався великою гарною чередою, бо зроду ще такої не бачив. Спитав він чередницю, хто господар тих корів.

— Пан Пер, — відповіла чередниця.

Поїхали вони далі, і невдовзі їм трапився великий табун коней. І такі ті коні були гарні, що кращих годі собі й уявити: великі, добре випасені. Їх було по шестеро кожної масті: гнідих, буланих і карих.

— Якщо король запитає тебе, хто господар цих коней, скажи йому: «Пан Пер». А я за це подарую тобі срібного ножа, — сказала кішка пастухові.

Того ножа вона поцупила в королівському палаці.

— Добре, — погодився пастух.

Над’їхав король і аж очі витріщив з дива, бо зроду ще не бачив таких гарних коней. Спитав він пастуха, хто господар цього табуна.

— Пан Пер, — відповів пастух.

Проїхали вони ще трохи і побачили перед собою замок. Вони заїхали в мідяну браму, потім у срібну, а тоді в золоту. Сам замок теж був срібний і блищав, аж очі сліпив.

— Скажи королю, що ти тут живеш, — порадила кішка Перові.

Так Пер і зробив.

Повів він короля по замку, а там, усередині, ще більша пишнота, ніж назовні. Все золоте — стільці, столи, ослони. Походив король по замку, оглянув його згори донизу і засоромлено сказав:

— Так, пане Пер, у тебе все краще й пишніше, ніж у мене, твоя правда.

Зібрався він їхати додому, а Пер просить його ще трохи погостювати й повечеряти разом. Король погодився, хоч весь час був насуплений і невдоволений.

А то був тролів замок. І коли вони ще сиділи за столом, троль повернувся додому. Він загрюкав у браму й гукнув:

— Що це за свині жеруть мої харчі і жлуктять мій мед?

Почула це кішка, кинулась назустріч тролеві до брами та й каже:

— Постривай хвилинку! Я розповім тобі, як хлібороб сіє жито. Спершу він оре лан, потім його боронує, потім знов переорює. А потім… — Тієї миті зійшло сонце. — Мерщій оглянься, якщо ти хочеш побачити, яке те жито! — зненацька гукнула кішка.

А тролям не можна дивитись на сонце. Але він не встиг подумати про це, оглянувся, побачив сонце і розпався в друзки.

— Тепер усе це твоє, — сказала кішка панові Перу. — Але в мене є до тебе прохання. Удар мене щосили, більше я не прошу нічого за свою допомогу!

— Ні, — відповів Пер, — цього я не зроблю!

— Зробиш, — сказала кішка, — а то я видряпаю тобі очі!

Довелося Перові послухатись, хоч як йому не хотілося. Вдарив він щосили кішку по голові, і тієї ж миті вона обернулася на королівну, таку гарну, що й не сказати. Пан Пер відразу закохався в неї.

— Усе це багатство раніше було моє, — розповіла йому королівна. — Але троль наслав на мене чари, і мені довелось жити кішкою в твоїх батьків. Тепер ти роби, як сам знаєш. Або візьми мене за дружину, і я буду твоєю королевою, або не бери. Бо віднині ти король усього цього краю.

Звичайно, пан Пер захотів, щоб вона стала його королевою. Вісім днів вони справляли весілля, а потім… що