Читати книгу - "Ще сонце сходить не в останнє , Іванна Турецька"

– Не переймайся, кабанів тут точно немає! – Вадим взяв її за руку, і вони пішли далі удвох в глиб заповідника! До озера, озеро сягало приблизно кілометер, та хоч воно було і штучним, та так одразу цього і не скажеш! До того ж сам заповідник був великим, десь біля 50 кілометрів. 

Добряче прогулявшись і намилувавшись прекрасними краєвидами, вони повернулися назад до свого автомобіля, і поїхали в ресторанчик, який був не подалік, бо вже добряче проголоднілися! Та й вже вечоріло! Посидівши в ресторані, Вадим після цього відвіз Віку додому!

Вдома вона роздумувала над останніми подіями, ще було не пізно, і вони вирішила на вечір прочитати якусь книгу в інтернеті, зайшовши на букнет, в якому вона вже була зареєстрована, так як раніше іноді у вільний час, могла читати романи, чи якісь драми, натрапила на книгу яка її зацікавила найбільше, і вона мала назву: "Ще сонце сходить не в останнє", книга так її захопила що вона і незчулася як прочитала її до кінця, це була історія про нерозділене кохання, до однієї дівчини, і також надія на те що кохана все таки ще повернеться до нього... Її зацікавило те, хто ж був автором цієї книги, і вона вирішила зайти на акаунт цього автора, її здивуванню не було меж, коли вона побачила на фото того самого Валерія, який раніше їй освідчувався у коханні і якому вона різко тоді відмовила. І тепер їй хотілося розшукати його, щоб вибачитися за те, що вона так грубо себе повела із ним!