Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— А навіщо тоді чіпаєш? — уточнила я підозріло.

— Намагався дорогу показати, ти ж не туди звернула. 

Дуже хотілося вилаятися, у деталях розповісти цьому горе-досліднику, що я думаю про його наукові методи. Але ж йому навіть не соромно! Стоїть он задоволений, ледь від гордості не світиться, а я, напевно, більше схожа на киплячий чайник, а не на людину. Тож я змусила себе дихати глибше і подумки дорахувала до десяти. Лють трохи стихла, хоча бажання придушити ідіота нікуди не ділося. 

Далі йшли мовчки, тільки коли дісталися моєї кімнати, Стефан кашлянув і ніяково човгнув ногою. 

— Олено, ти... Словом, мабуть, все-таки вибач. Так треба було. Сподіваюся, ти пізніше зрозумієш, що я мав рацію.

І, легенько кивнувши на прощання, він поквапився геть коридором.