Читати книгу - "Гра Ендера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тумбочка відчинилася. Разом із цим відкрилася шафа з трьома відділеннями; у першому лежало чотири костюми, такі, як і той, що був на ньому. У другому розташовувався комп’ютер, такий самий, як у школі. Отже, навчання триватиме. А третє, найбільше, відділення містило знахідку, схожу з першого погляду на скафандр із шоломом і рукавицями. Але ні, — то був комбінезон із м’якою підкладкою й досить жорстким верхом. Крім комбінезону, там лежав пістолет, і виглядав він, наче справжній бластер із суцільно скляним дулом. Однак справжню зброю дітям ніхто не видасть.
— Це не бластер, — почулося пояснення.
Ендер підвів погляд. Цієї людини він раніше не бачив, але незнайомець мав молоде й напрочуд добре обличчя.
— Однак він стріляє достатньо влучно. Вузькофокусованим променем, — продовжив той. — Можна прицілитися й поставити тридюймову цятку на стіні за сто метрів від тебе.
— А для чого це знадобиться? — поцікавився Ендер.
— Це одна з ігор, у які ми граємо на дозвіллі. Хтось іще відкрив свої тумбочки? — незнайомець подивився навколо. — Мене цікавить, чи виконали ви інструкцію, ввівши свої імена й приклавши долоню? Інакше у вас не вийде відкрити свої шафи. Облаштовуйтеся, бо тут вам доведеться тягнути весь перший рік навчання в Бійцівській школі. Зазвичай ми дозволяємо вам самим обрати старшого, який розташовується на нижньому ліжку біля дверей, та я бачу, це місце вже зайняте. Код змінити неможливо, так що думайте, кого хочете обрати. До обіду — сім хвилин. Попрямуєте за світловими цятками на підлозі. Ваші кольори — червона цятка, жовта і жовта. Хоч куди б вас відправили — це завжди буде червона-жовта-жовта — три цятки, і ви йдете за ними. Отже, який у вас світловий код?
— Червона-жовта-жовта.
— Дуже добре. Мене звуть Деп. Я вам за мамку на кілька найближчих місяців.
Хлопчики засміялися.
— Сміх сміхом, однак дещо затямте: якщо розгубитеся, заблукаєте в школі — не намагайтеся відкривати всі двері поспіль, бо деякі з них ведуть у вакуум. — Знову всі засміялися. — Краще скажіть комусь зустрічному, що ваша мамка Деп, і мене відшукають. Або назвіть ваші кольори, і вам висвітять доріжку додому. Якщо будуть якісь проблеми — підходьте до мене, побалакаємо. Не забувайте, що я тут єдина людина, котрій платять за те, щоб я ставився до вас добре. Але без фанатизму. Найбільш язикаті ходитимуть із пошкодженими пиками. Домовилися?
Усім було весело, у Депа в цьому кубрику тепер ціла купа приятелів — здобути прихильність наляканих хлопчиків неважко.
— Скажіть-но мені, де тут низ?
Усі вказали додолу.
— Гаразд. Але це напрямок назовні. Корабель обертається, що створює у вас враження, ніби низ — там, але насправді підлога вигнута отак. Тому, якщо постійно йти прямо, можна потрапити туди, звідки прийшов. Та вам туди краще не ходити, тому що там живуть викладачі, а нагорі — старші хлопці. А старшим хлопцям не подобається, коли різні новачки крутяться під ногами. Можете отримати копняка, точніше, неодмінно отримаєте, а тоді не прибігайте до мене зі сльозами. Тут вам не ясельки, а Бійцівська школа, затямили?
— А що нам робити? — запитав маленький темношкірий хлопчик із верхнього над Ендеровим ліжка.
— Не хочете отримувати штурханів, самі думайте, як їх уникнути. Але попереджаю: вбивство — тяжке порушення правил, серйозна травма — також. По дорозі сюди я бачив, комусь уже зламали руку. Якщо це станеться вдруге — дехто вилетить на кригу. Вам ясно?
— Що означає «вилетіти на кригу»? — спитав хлопчик із гіпсом на руці.
— Потрапити на холод. Відправлять на Землю, викинуть із Бійцівської школи.
Ніхто не поглянув на Ендера.
— Тому, хлоп’ятка, якщо вже бешкетуватимете, то робіть це спритно, гаразд?
Деп пішов. На Ендера ніхто не дивився, але він відчував, як всередині накопичується страх. Хлопчину, якому він зламав руку, було не шкода, адже той дуже нагадував Стілсона. І, як Стілсон, уже збирав банду з хлопців, що побільші на зріст. Вони іржали з чогось у протилежному кінці кімнати, часом дехто з них озирався на Ендера.
Ендер усім серцем бажав потрапити додому. Який стосунок до порятунку світу мало все, що тут відбувалося? Відколи в нього відібрали монітор, він беззахисний. Тепер він не просто ворогуватиме з бандою, а ще й житиме з нею в одній кімнаті. Як із Пітером, але без Валентини.
Страх не полишав його навіть під час обіду; в їдальні ніхто не сів із ним за столик. Хлопці балакали про щось: велике настінне табло, їжу, старших учнів. Ендер лише дивився на них зі свого кутка.
Табло відображало рейтинг армій. Схоже, дехто зі старших хлопців зробили ставки на наступну гру. Результат двох армій — Мантикори й Гадюки — не світився; напевно, вони ще грали, здогадався Ендер.
Він бачив, що старші юрмляться групками за кольором форми. Іноді стояли по двоє чи троє різного кольору, однак хлопці здебільшого трималися власної команди.
Новачки — Ендерова група й іще дві-три трохи старші — носили прості блакитні комбінезони, а у великих хлопців, розділених на команди, був різнокольоровий одяг. Ендер спробував здогадатися, який колір відповідає назві кожної армії. Легко було розрізнити Скорпіонів і Павуків, а також Вогонь і Приплив.
Поряд сів великий хлопець, років дванадцяти-тринадцяти.
— Привіт, — звернувся він.
— Привіт, — відгукнувся Ендер.
— Я Мік.
— Ендер.
— Це ім’я?
— Коли я був малим, мене так називала сестра.
— Непогане йменнячко для цього місця. Ендер — той, хто закінчує.
— Сподіваюся на це.
— Ти, Ендере, жучара своєї групи?
Ендер знизав плечима.
— Ти, я бачу, їси наодинці. У кожному наборі трапляється хлопець, із котрим ніхто не хоче мати нічого спільного. Інколи в мене таке враження, що вчителі зумисне це роблять. Учителі — не найприємніші з людей. Ти сам побачиш.
— Так.
— То ти жучара?
— Напевно, що так.
— Ти надто не переймайся цим. — Мік віддав булочку Ендеру й забрав у нього пудинг. — Їж побільше, то виростеш дужим.
Мік поглинав пудинг.
— А ти? — поцікавився Ендер.
— Я? Я нікчема. Пук у фільтрах повітря. Я тут завжди, та ніхто цього не помічає.
Ендер ледь усміхнувся.
— Еге, смішно, тільки це не жарти. Я тут ніким не став, а тепер застарий. Мене незабаром переведуть до іншої школи, але це не буде Тактична школа — вона не для мене. Розумієш, я ніколи не був лідером, а туди потрапляють лише ті, хто може ним стати.
— Як стати лідером?
— Якби я знав це, то хіба був би таким? Тут багато хлопців мого зросту?
«Небагато», — подумав
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра Ендера», після закриття браузера.