Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Саме сюди, в особняк, найнятий на гроші партії, 5 січня 1931 року приїхали Гітлер, Шахт і Тіссен. Саме цей шикарний особняк почув слова змови фінансових і промислових ділків з фюрером націонал-соціалістів Гітлером, який закликав робітників Німеччини «скинути іго комінтернівського більшовизму й розтлінного імперіалізму і зробити Німеччину народною державою».

Після ремівського путчу, коли в опозиції до фюрера було багато ветеранів, почалися розмови:

— Герінг перестав бути Германом, він став президентом… Він не приймає товаришів по партії, їх принизливо ставлять на чергу в його канцелярії… Він потонув у розкошах…

Спочатку про це стиха говорили тільки рядові члени партії. А коли Герінг у 1935 році побудував під Берліном замок Каринхале, Гітлерові поскаржилися на нього вже не рядові націонал-соціалісти, а ватажки — Лей і Заукель. Геббельс вважав, що Герінг почав псуватися ще в своєму особняку.

— Розкіш засмоктує, — говорив він. — Герінгові треба допомогти, він надто дорогий усім нам.

Гітлер поїхав у Каринхале, оглянув цей замок і сказав:

— Дайте Герінгові спокій. Зрештою, він один знає, як треба представлятися дипломатам. Нехай Каринхале буде резиденцією для прийому іноземних гостей. Нехай! Герман це заслужив. Будемо вважати, що Каринхале належить народові, а Герінг тільки живе тут…

Тут Герінг проводив увесь свій час, перечитував Жюля Верна і Карла Мея, — вони обидва були найулюбленішими його письменниками. Тут він полював на ручних оленів, а вечорами просиджував багато годин у кінозалі: він міг дивитися по п'ять пригодницьких фільмів підряд. На перегляді він заспокоював своїх гостей.

— Не хвилюйтесь, — говорив він, — кінець буде хороший…

Звідси, з Каринхале, після перегляду пригодницьких фільмів він вилітав у Мюнхен — приймати капітуляцію Чемберлена, у Варшаву — дивитися на розстріли у гетто, у Житомир — планувати знищення слов'ян…

У квітні 1942 року, після нальоту американських бомбардувальників на Кіль, коли місто було спалене й зруйноване, Герінг сповістив фюрерові, що в нальоті брало участь триста ворожих літаків.

Гауляйтер Кіля Грохе, який посивів за цю добу, змучений, документально спростував Герінга: в нальоті брало участь вісімсот бомбардувальників, а люфтвафе була безсила і нічого не змогла зробити для того, щоб урятувати місто.

Гітлер мовчки втупився в Герінга, і лише гидлива гримаса промайнула на його обличчі. І він спалахнув від обурення:

— Жодна ворожа бомба не впаде на міста Німеччини?! — нервово, з болем заговорив він, не дивлячись на Герінга. — Хто про це оголосив нації? Хто запевняв у цьому нашу партію?! Я читав у книжках про азартні карточні ігри — мені знайоме поняття блефу! Німеччина — не зелене сукно ломберного столу, на якому можна грати, в азартні ігри! Ви потонули в багатстві й розкоші, Герінг! Ви живете у дні війни, як імператор або єврейський плутократ! Ви стріляєте з лука оленів, а мою націю розстрілюють з гармат ворожі літаки! Покликання вождя — це велич нації! Головна риса вождя — скромність! Професія вождя — точне співвідношення обіцянок з їх виконанням!

З висновків лікарів, прикріплених до рейхсмаршала, стало відомо, що Герінг, вислухавши ці слова Гітлера, повернувся до себе і зліг: у нього піднялася температура і був сильний нервовий приступ.

Отже, в 1942 році вперше Герінг, «наці № 2», офіційного наступника Гітлера, було піддано такій принизливій критиці, та ще в присутності апарату фюрера. Ця подія негайно лягла в досьє Гіммлера, і на другий день, не питаючи дозволу Гітлера, рейхсфюрер СС віддав директиву розпочати прослухування всіх телефонних розмов найближчого соратника фюрера.

Правда, вперше Гіммлер протягом тижня прослухував розмови рейхсмаршала після скандалу з його братом Альбертом, керівником експорту заводів «Шкода». Альберт, якого вважали захисником ображених, написав на бланку брата листа комендантові табору Маутхаузен: «Негайно звільніть професора Кіша, проти якого немає серйозних доказів». І підписався: Герінг. Без ініціалів. Переляканий комендант концтабору відпустив зразу двох Кішів: один з них був професором, а другий — підпільником. Герінгові нелегко було виручити брата: він вивів його з-під удару, розповівши про це фюрерові як про забавний анекдот.

Але Гітлер і після цього так само повторював Борманові:

— Ніхто інший не може бути моїм наступником, крім Герінга. По-перше, він ніколи не ліз у самостійну політику, по-друге, він популярний серед народу, і, по-третє, він — головний об'єкт для. карикатур у ворожій пресі.

Це була думка Гітлера про людину, яка вела всю практичну роботу по захопленню влади, про людину, яка цілком щиро сказала — і не комусь, а дружині, і не для диктофонів — він тоді не вірив, що його можуть коли-небудь підслухувати брати по боротьбі, — а вночі, в ліжку:

— Не я живу, а фюрер живе в мені…

15.2.1945 (22 години 32 хвилини)

(З партійної характеристики члена НСДАП з 1939 року обергрупенфюрера СС, начальника IV відділу РСХА (гестапо) Мюллера: «Істинний арієць. Характер — нордичний, витриманий. Товариський і спокійний з друзями й колегами по роботі. Нещадний до ворогів рейху. Чудовий сім'янин; зв'язків, які порочили б його, не мав. У роботі виявив себе видатним організатором…»)

Шеф служби імперської безпеки СД Ернст Кальтенбруннер розмовляв з надто помітним віденським акцентом. Він знав, що це дратувало фюрера й Гіммлера, і тому певний час вивчав фонетику з фонетологом, щоб оволодіти справжнім «хохдойчем». Але з цього так нічого путнього не вийшло: він любив Відень, жив Віднем і не міг примусити себе бодай якусь годину розмовляти на «хохдойчі», замість свого веселого, хоча й вульгарного віденського діалекту. Тому останнім часом Кальтенбруннер перестав підроблятися під німців і розмовляв з усіма так, як йому й належало розмовляти, — по-віденськи. До підлеглих він навіть звертався на акценті Інсбрука: в горах у австрійців мова особлива, і Кальтенбруннерові іноді подобалося людей свого апарату заганяти в глухий кут: співробітники не наважувались перепитати незрозуміле слово й страшенно розгублювались і ніяковіли.

Він подивився на шефа гестапо обергрупенфюрера СС Мюллера і сказав:

— Я не хочу будити в вас злобну химеру підозріливості в ставленні до товаришів по партії і по спільній боротьбі, але факти промовляють ось про що. Перше: Штірліц хоч і не прямо, але все-таки причетний до провалу краківської операції. Він був там, а місто, через дивовижний збіг обставин, лишилося цілим, хоча повинно було злетіти в повітря. Друге: він розшукував ФАУ, який зник, але він його так і не знайшов. ФАУ зник, і я молю бога,