Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ДИВНІ ВИСНОВКИ
Юп почекав, доки машина виїде за браму, а потім обернувся до друзів. Він був білий, мов полотно.
— Гм, з таким не до жартів, — вигукнув Піт. — Я вже боявся, що він тебе заколе.
— Це було застереження, — сказав Юпітер і ковтнув слину. — Він дав мені зрозуміти, що буде непереливки, якщо спробую його обманути.
— Мені здається, що це той самий, що приходив до мого батька десять років тому, — озвався Гус, — з певністю, звісно, я не можу стверджувати, але він дуже схожий.
— І в нього на чолі три крапки, — додав Боб, — і схоже, що він з Далекого Сходу, наприклад, з Індії. А ці крапки можуть означати, що він належить до якоїсь релігійної секти.
— А чому ти обмовився, що між бюстами був Август Дужий? — запитав Піт. — Його аж затрясло, коли почув про нього.
— Та про бюсти він знав і раніше, — сказав Юпітер, він наледве відірвався від пляшки з лимонадом. — Я вирішив перевірити, чи зреагує він на ім'я «Август». І він зреагував. Цілком ймовірно, що саме він поцупив у Двігінса копію листа.
— Але ж він без чорних вусів і без окулярів, — заперечив Гус.
— Може, він найняв когось для цієї оборудки, висловив припущення Боб. — У будь-якому випадку, він, безсумнівно, знає, що ім'я «Август» має велике значення.
— Він прагнув отримати від мене максимум інформації, — сказав Юпітер, — а я прагнув того самого і врешті-решт добув його адресу та ім'я.
Він поклав на стіл візитку, яку дав Мічений. На ній гарними літерами було написано:
РАМА СІДРІРАНДУР
Флешивар, Індія.
А під іменем олівцем була написана назва і телефон дешевого готелю в Голлівуді.
— Індія! — вигукнув Піт. — Отже, Боб мав рацію. Але якщо Мічений — індійський фанатик, що полює за «Вогняним Оком», то я думаю, що нам треба облишити цю справу. Я читав книгу про якесь індійське плем'я, яке розшукувало втрачену священну реліквію. Вони були готові кожному перерізати горло, тільки б отримати її назад. Згадайте, як цей один зиркав на нас.
— Це тільки наші припущення, — заявив Юпітер. — Бобе, пора провести деякі дослідження.
— Я готовий, — відгукнувся Боб, — а які саме?
— Сходи в бібліотеку, — наказав Перший Агент, — і спробуй щось віднайти про «Вогняне Око». Подивись також, що це за місто Флешивар у Індії.
— Гаразд, тоді я повернуся після вечері. Бо мої батьки чомусь вважають, що хоч інколи я повинен вечеряти вдома.
— Дуже доречно, — відповів йому Юпітер, — саме тоді й почнемо операцію «Ланцюг привидів».
— Їй-богу, — сказав Гус, коли Боб, осідлавши свого велосипеда, від'їхав. — Я навіть уявити не міг, що все так обернеться. На Двігінса напали, з'являється ніби з-під землі Мічений і погрожує Юпітеру. Тут не до жартів, на нас чигає небезпека. Хлопці, я не маю права наражати вас на небезпеку. Я, мабуть, повернуся додому і викину, з голови думки про «Вогняне Око». І годі вам розшукувати бюст того Августа. Якщо його знайдуть Мічений або Чорновусий, то нехай самі між собою б'ються за нього.
— Так, Гусе, добра думка, що й казати, — мовив Піт. — Як тобі це, Юпітере?
З виразу Юпового обличчя він одразу зрозумів, що той відповість. Адже доручити Юпітерові Джонсу розгадати таємницю — це все одно, що кинути біфштекс голодному бульдогові — нізащо не випустить.
— Другий Агенте, але ж ми щойно почали розслідування, — сказав Юпітер. — Ми ж самі шукали якусь головоломку, а коли трапилась така цікава, невже кинемо її напівдорозі? До того ж є кілька дуже загадкових фактів, які я ще не встиг обмізкувати.
— Які, наприклад? — запитав Піт.
— Я зробив висновок, — мовив Перший Агент, — що Двігінс сам замкнув себе у комірці.
— Сам замкнув себе у комірці? — Гус був страшенно вражений. — Навіщо ж він це зробив?
— Не знаю, і це — частина загальної загадки.
— Перший, а чому ти вирішив, що він сам себе замкнув? — запитав Піт. — Адже він був замкнений по-справжньому і мав такий жалюгідний вигляд.
— Він зумисне це підлаштував, аби збити нас з пантелику, — прорік Юпітер. — Другий, ти сам подумай, ну ж бо, поворуши мізками. Двігінс сказав нам, що просидів у комірці півтори години, так?
— Ну… так.
— І весь цей час він нібито тарабанив у двері і кликав на допомогу. А що найперше зробив би кожен, якби опинився в такій ситуації?
— Він би поправив окуляри, — здогадався Гус, — або, оскільки в комірці геть темно, скинув би їх і поклав до кишені. Але в кожному випадку окуляри не теліпались би в нього на носі півтори години.
— Маєш рацію, — Піт почухав потилицю. — І краватку він би встиг вирівняти. Твоя правда, Юпе, то виходить, він зумисне так надяг окуляри й краватку, щоб ми повірили, мовби на нього напали.
— Треба завжди аналізувати факти, — сказав Юпітер. — Мушу віддати належне, Двігінс був дуже переконливий. Я, певно, нічого не запідозрив би, коли б не одна обставина. Нумо, підійдіть сюди, торкніться рукою до сидіння стільця за письмовим столом.
Він підвівся. Піт і Гус доторкнулися до стільця, на якому він щойно сидів.
— А тепер доторкніться до письмового столу, — продовжував Юпітер, — і скажіть, чи є якась між ними різниця?
Вони помацали стіл, і Гус вигукнув:
— Стілець теплий, тому що ти на ньому сидів. Стіл значно холодніший на доторк.
Юпітер кивнув:
— А коли я піднімав крісло в кабінеті Двїгінса, то здивувався, що його сидіння було тепле, ніби на ньому щойно сиділи. Коли до цього додалися ще окуляри та краватка, я збагнув, як усе було насправді. А було так. Двігінс побачив, як ми під'їхали і вийшли з авто. Він перекинув крісло, забіг до комірчини і хутко вніс безлад у свій зовнішній вигляд. Коли ми його знайшли у комірці, він там просидів хвилин зо три.
— Отакої! — вигукнув Піт. — А навіщо він влаштував цю виставу?
— Щоб обвести нас круг пальця, — відповів Юпітер. — Він хотів, аби ми повірили, що хтось поцупив копію листа, а насправді її ніхто не крав.
— То, виходить, ніякого чорновусого чоловіка в окулярах взагалі не існує? — запитав Гус.
— Думаю, що так. Думаю, Двігінс його вигадав. А насправді, мабуть, Мічений, тобто пан Рама Рандур з Індії, просто купив у Двігінса копію секретного послання. Двігінс вигадав усю цю історію, щоб ми думали, що копію викрали.
— Логічно, — визнав Гус, — до того ж це пояснює, як пан Рандур потрапив сюди на склад. Він теж здогадався, що бюсти відіграють важливу роль у цій загадці.
— Він сказав, що незабаром повернеться, — стурбовано
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця «Вогняного Ока»», після закриття браузера.