Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

«Від самої появи на світ мене постійно чистять, шкребуть і ставлять на вогонь, – сказав казанок. – Я посідаю в домі перше місце. Усі ми тут сидимо в хаті, тільки відро часом буває на подвір'ї, а новини ми дізнаємося від кошика для харчів – він часто ходить на ринок, та в нього надто вже гострий язик».

«Чого ти розпатякався?!» – сказало раптом кресало.

«Поговорімо про те, хто з нас важливіший!» – сказали сірники.

«Ні, я не люблю говорити про себе, – сказала глиняна миска. – Нумо просто розмовляти! Я розкажу дещо, що буде зрозуміле геть усім. На березі рідного моря, під тінню буків…»

«Чудово!» – сказали тарілки.

«…Там в одній сім'ї провела я свою молодість. Усі меблі були поліровані, підлога чисто вимита, а фіранки на вікнах мінялися кожні два тижні».

«Як ви цікаво розповідаєте! – сказала мітла. – У вашій розповіді так і чути жінку, відчувається якась особлива охайність!»

«Так, так!» – погодилося відро.

Глиняна миска продовжувала свою розповідь, і закінчення було не гіршим від початку. Тарілки загримотіли від захвату, а мітла вийняла з ящика зелень петрушки й увінчала нею миску.

«Отепер ми потанцюємо!» – сказали щипці для вугілля й пішли в танок. Стара оббивка на стільці, що стояв у кутку, від такого видовища луснула!

«А нас увінчають?» – спитали щипці, і їх теж увінчали.

«Усе це чернь!» – думали сірники.

Тепер самовар мав заспівати. Але він пишався й хотів співати, лише стоячи на столі в господарів.

«Що ж, якщо самовар не хоче співати, не треба! – сказало старе гусяче перо. – За вікном висить у клітці соловей – нехай він заспіває!»

«Це непристойно – слухати якогось залітного птаха! – сказав великий мідний чайник. – Нехай розсудить нас кошик для харчів!»

«Хіба ж так слід проводити вечори? – відповів кошик. – Невже не можна поставити дім на належний рівень? Кожен би тоді знав своє місце, і я б керував усіма! Тоді справа пішла б зовсім інакше».

«Нумо галасувати!» – закричали всі.

Раптом двері відчинились, увійшла служниця, і всі притихли. Але не було жодного горщика, який не мріяв би потай про свою вельможність і про те, що він міг би зробити. «Якби вже взявся до справи я, пішла б гульня!» – думав кожен. Служниця взяла сірники й запалила ними свічку. Як вони запирхали, загоряючись! «Тепер усі бачать, що ми тут найвельможніші! – думали вони. – Скільки від нас блиску та світла!» Аж тут вони згоріли.

– Чудова казка! – сказала королева. – Я наче сама була на кухні разом із сірниками! Так, ти гідний нашої дочки.

– Авжеж! – сказав король. – Весілля відбудеться в понеділок!

Увечері в місті влаштували ілюмінацію. Вуличні хлопчиська кричали «ура!» і свистіли. «Треба й мені вигадати що-небудь!» – подумав купецький син. Він накупив ракет, хлопавок, склав усе це у свою скриню і здійнявся в повітря. Ніколи ще турки не бачили такого феєрверка.

Повернувшись до лісу, купецький син подумав: «Треба піти до міста послухати, що там кажуть про мене!» Скільки чуток ходило містом! Кожен розповідав про побачене по-своєму, але всі стверджували, що це було дивовижне видовище.

– Я бачив Бога! – казав один. – Очі в нього були, як зірки, а борода – як морська піна!

– Бог летів у вогненному плащі! – розказував інший. – А зі складок визирали янголята…

Наступного дня мало відбутися весілля. Купецький син повернувся до лісу, щоб сісти в скриню, але не знайшов її. Скриня згоріла! У неї потрапила іскра від феєрверка, скриня тліла, тоді спалахнула, і від неї лишився тільки попіл.

Принцеса на горошині

Жив собі принц. Він хотів одружитися з принцесою, та тільки зі справжньою. У пошуках справжньої принцеси принц об'їхав уже цілий світ, але ніяк не міг зрозуміти, чи справжні принцеси йому зустрічаються. Довелося йому ні з чим повернутися додому.

Якось увечері здійнялася буря. У міську браму постукали, і старий король пішов відчиняти.

Біля брами стояла дівчина. Вода стікала з її волосся й сукні, і вона запевняла, що є справжньою принцесою.

«Ну, це ми дізнаємося!» – подумала стара королева.

Вона пішла до спочивальні, зняла з ліжка всі матраци й подушки і поклала на дошки горошину, а потім узяла двадцять матраців і поклала їх на горошину, а на матраци ще двадцять перин. На це ліжко вклали на ніч принцесу.

Уранці її спитали, як їй спалося.

– Жахливо! – вигукнула принцеса. – Я всю ніч не могла заснути. Я лежала на чомусь твердому, й тепер у мене все тіло в синцях!

Так усі зрозуміли, що вона – справжня принцеса. Адже вона відчула горошину крізь двадцять матраців і двадцять перин! Такою ніжною може бути тільки справжня принцеса. І принц узяв її за дружину.

А горошину віддали в кунсткамеру.

Свинопас

Жив колись принц. Королівство у нього було дуже маленьке, а сам він був дуже бідний. Усе, що він мав, – це славне ім'я. А проте він вирішив одружитися не з ким-небудь, а з імператорською дочкою.

На могилі батька принца виріс трояндовий кущ. Він цвів лише раз на п'ять років, і на ньому розпускалася тільки одна троянда. Але вона була така прекрасна і пахла так ніжно, що кожен, кому довелося побачити її, забував про свої біди.

А ще у принца був соловей, і співав він так, ніби знав усі мелодії на світі, і пісні його були дивовижною насолодою для слуху.

Принц вирішив подарувати троянду і солов'я принцесі. Слуги поклали їх у срібні скриньки і відправили до палацу.

Побачивши подарунки, принцеса радісно заплескала в долоні. Відкрили першу скриньку і вийняли звідти чудову троянду.

– Як вона чарівна! – сказали фрейліни та імператор. – Яка чудова робота!

Принцеса доторкнулася до троянди і трохи не заплакала.

– Який жах! – сказала вона. – Троянда не штучна, а справжня!

– Який жах! – повторили за нею фрейліни.

Відкрили другу скриньку, і соловей відразу заспівав.

– Але ж це не штучний, а справжній птах! – вигукнула принцеса. – Жахливо! Випустіть його, хай він летить собі!

Тоді принц вимазав собі обличчя чорною фарбою, насунув шапку на самі брови і прийшов до імператорського палацу.

– Чи не дасте ви мені роботу? – запитав він імператора.

– Багато вас таких! – почув у відповідь. – Але, мабуть, залишайся: мені якраз потрібний свинопас!

Принц поселився в жалюгідній комірчині поряд зі свинарнею. До вечора він змайстрував горщик і