Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

– Є дані, що до церкви ходять навіть школярі, серед яких є комсомольці. Куди дивиться райком? – допікав старший товариш молодшим однодумцям. – Вот вам і бойовий помічник і резерв партії. Та за таке на фронті у штрафбат засилали, а ви тут сидите, наївши пики! – гримнув кулаком по столу керманич.

На мить запала тиша, від якої тріщало у вухах. Аж тут із задніх рядів долинув несміливий голос:

– Дозвольте вийти з ініціативою, товаришу Тропченку? – Підвівся чорнявий молодик із витрішкуватими очима.

Зал, як за командою, озирнувся назад. Як тут не звернути увагу на таку відвагу? У таку мить, коли стан справ у районі розбудив у першому секретареві звіра, отак-от запросто звертатися до нього?

Тропченко спрямував свій налитий кров’ю погляд на цього висуванця.

– Хто такой? – невідомо кого запитуючи, гаркнув він крізь зуби.

– Так это же наш молодой товарищ по атеизму, Тимофей Тимофеевич, – шепотів на весь зал товариш Феофанов, що сидів поруч із першим секретарем. – Он у нас спец по крестам. То бишь по их ликвидации. Сознательный элемент, подающий надежды. Я вам неоднократно докладывал.

– А, так це ти, хрестоносець ти наш, – раптом зм’як Тропченко. – Знаємо, знаємо про твої подвиги. Молоток. Ну давай, спасай положеніє в районі. Валяй ініціативу. Іди-ка сюда, на середину.

– Діло таке, товаришу перший секретар, – сам не повірив своїй сміливості Паша. Якась неймовірна, нагла й нахабна сила вливалася в нього цієї миті. Він відчував, що береться за діло, яке підносить його навіть над цим сатрапом, що перед ним труситься від страху не тільки апарат райкому, а й весь район.

Харкавий фізично відчував, як тверднуть його руки й дерев’яніє запаморочена незбагненним вливанням ентузіазму голова. Мозок розпирало від цього вливання, аж скрипіли скроні. Він глянув оскаженілим поглядом на Тропченка, посилаючи йому сигнал – що там твій штурм Берліна, герой ти з тертої бульби? Ти би спробував узятися за те, що я зараз скажу. А ти, такий крутий атеїст на всю голову, навіть не додумався до такого.

– По-перше, треба розібратися, товаришу Тропченку, із тим першим місцем, – почав він з тієї відваги ревізувати аналіз керівника району. – Ліквідація придорожніх та внутрісільських хрестів входить у звітність, тому ми ніколи не пасли задніх. Тепер у нас завершена зачистка району від хрестів.

Тут слід було зробити паузу, бо справді пройдено важкий і славний шлях. Тут сиділо чимало любителів почесати язиками, але чи міг би хтось похвалитися, що зробив таку складну і специфічну роботу власноруч?

– То була нелегка робота. Чомусь тут, де починаються гори, їх ставили найбільше. Майте на увазі, це робилося протягом майже тисячі років, ще, напевно, від тієї глупої затії князя Володимира. Лише супроти монголо-татар вважало за необхідне відмітитися хрестом майже кожне село. А ота пошесть – ставити хрести на честь скасування панщини у 1848 році? Так само: від села до села – від хреста до хреста. І все це багатовікове закабалення наших темних за світоглядом предків ми ліквідували за лічені місяці! Сьогодні я офіційно доповідаю: нині ви не знайдете в жодному селі жодного хреста! Покажіть мені хоч один – і я його зубами згризу! – загарчав Харкавий, аж у першого секретаря впали окуляри з носа.

– Нет, в самом деле. Так и есть, Тимофей Тимофеевич, – неначе долучаючись до чужої слави, рявкнув начальник КГБ. – Все он правильно докладывает.

– Але, як вчить нас партія, ніколи не зупиняйся на досягнутому, – продовжив тим часом Паша. – Моя ініціатива, товариші, заключається у тому, щоб ми поставили перед собою мету зняти ці кляті хрести не просто на вулиці, – далі він зупинився, щоб сказати якомога вагоміше, точніше, акурат адекватно до масштабу проблеми. – Я вношу пропозицію про знесення хрестів із культових споруд.

– Звідки-звідки? – напевне, уперше подала голос багаторічний член бюро від трудящих, делегат останнього з’їзду партії, на якому вона чула доповідь товариша Микити Сергійовича Хрущова, доярка з Маріїнців Настуня Леськів.

– Ти, Насте, пройшла комсомольський гарт у наших рядах, але не знаєш, що таке культова споруда. Це споруда, у якій попи одурманюють твоїх односельців, товариш Леськів, – поставив на місце члена ЦК ВЛКСМ Паша, який відчував, що він править тут бал, що йому невідомою силою, яка вселилася в нього сповна, дозволено все, навіть більше, ніж оцьому носію орденських колодок, бо що таке орденоносець порівняно з хрестоламом?

– Моя ініціатива – позносити хрести з церков, – сказав, як відрубав.

Усі поїдали очима Тропченка. Він якось раптово змалів в інтер’єрі цього войовничого матеріаліста. Що зробиш: нові часи – нові герої. Воювати з Гітлером – чи то вже такий героїзм? А от з Богом?..

Навряд чи так він думав тоді, коли вперше відчув, як його, лідера району за посадою й авторитетом, обходять на повороті.

– І як ти збираєшся це робити? – повернувся він до цього імпровізованого доповідача. – Чи ти лише ініціативу дайош, а дертися по церквах мають такі, як я, фронтовики?

– Та ні, товаришу Тропченко, – дедалі більшої ваги набирав Паша. – Вибачте, ви своє відвоювали, – відрубав якось неосмислено, упіймавши передчасний кураж, аж сам злякався.

– Ти на что намєкаєш? – підскочив той, хто головував не лише тут, а й у районі, аж ордени на ньому задзеленчали.

– Та ні, ви мене неправильно поняли, – страх таки брав своє, і Паша хотів виглядати таким, що принишк перед першою особою. – Я в тому смислі, що тепер у перших рядах маємо бути ми, бойовий резерв партії.

– А ты, парень, наглец, – Тропченко вирішив вилити всю свою злість на цю шпану. Він завше собі думав: «Нащо в районі два райкоми – партійний і комсомольський? Ну був би відділ у партапараті по роботі з молоддю. А тут цілий райком».

– Я знаю, як ви работаєте, – обстоював позицію партії старший товариш. – Знаєте, шо таке комсомол і яка разниця між вами й нами? А то, шо ви работаєте, як молоді, а єбетесь, як взрослі.

Сказав, бо наболіло. Але одразу відчув, що невчасно. Ця ж шпана може витлумачити так, буцімто він захищає хрести. Комсомол – з ініціативою, а він його по голові. Невчасно випалив правду-матку. І ще при цьому-от, що сидить під боком, який уже нині настрочить за своєю лінією. За цією лінією можна строчити і стукати навіть на першого секретаря. Ставив їх на місце Хрущов, цих годуванців Берії, але не до кінця, та й як