BooksUkraine.com » Гумор » Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

194
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]" автора Джером Клапка Джером. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 84
Перейти на сторінку:
трохи повеселішав. Для тієї вечері Джордж запропонував пироги з м’ясом і фруктами, знов же холодну печеню, помідори, фрукти й зелень. Для питва Гарріс порадив купити якийсь страшенно липучий концентрат, що його, розвівши водою, називають лимонадом; крім того, ми вирішили взяти чимбільше чаю і пляшку віскі — на той випадок, як перекинемося, сказав Джордж.

Мені здалося, що він забагато торочить про те перекидання. З таким настроєм у річкову подорож не варт і вирушати.

Але проти віскі я не заперечував.

Пива й вина ми не захотіли брати. Пити їх на річці — дурне діло. Від них робишся обважнілий і сонний. Келих винця чи кухлик пива ввечері, коли збираєшся потинятися по місту, подивитись на дівчат, — інша річ, але не беріть їх і в рот, коли сонце припікає вам у голову і на вас чекає важка робота.

Того вечора ми склали список речей, які треба взяти, і список вийшов таки довгенький. Другого дня, у п’ятницю, ми закупили все, а ввечері зібрались пакуватися. Ми добули велику дорожню валізу для одежі й два чималі кошики з покришками для провізії й посуду. Відсунули стіл до вікна, звалили все купою посеред кімнати, посідали кругом нього й довго дивилися.

Я сказав, що пакуватиму я.

Своїм умінням пакувати я таки немало пишаюсь. Пакування — це одна з тих багатьох справ, які я, на мою думку, вмію робити краще за всіх на світі. (Мене самого часом дивує, як багато є таких справ!) Отже, я втлумачив це Джорджеві й Гаррісу і сказав їм, що найкраще буде, коли вони полишать це діло на мене. Мою пропозицію вони прийняли так радо, що я аж спантеличився. Джордж запалив люльку й розсівся в кріслі, а Гарріс сів у друге, поклав ноги на стіл і закурив сигару.

Це було зовсім не те, чого я хотів. Я, звичайно, мав на думці, що командуватиму парадом, а Гарріс і Джордж виконуватимуть мої вказівки. Я тільки коли-не-коли відштовхуватиму їх зі словами: «Ех ви! Дайте-но я сам. От бачте, як воно просто», — тобто, можна сказати, навчатиму їх. І мене роздратувало те, що вони зрозуміли мене інакше. Ніщо в світі не дратує мене дужче, ніж вигляд людей, що сидять і нічого не роблять, коли я працюю.

Я колись жив разом з одним чоловіком, що доводив мене таким способом до нестями. Він цілими годинами валявся на дивані, дивлячись, як я роблю щось. Так і водив очима вслід за мною, куди я не ступлю. Та ще й казав, що це для нього велике щастя — дивитись, як я товчуся. Мовляв, тоді він по-справжньому усвідомлює, що життя — це не пустий сон ледаря і роззяви, а висока місія, яка зобов’язує до невтомної праці. І додавав, що сам не може збагнути, як це він міг жити на світі, поки не знав мене й не мав змоги дивитись на людину, що працює.

Ну, а я не такий. Я не можу спокійно сидіти й дивитись, як хтось надсаджується. Мені хочеться встати й командувати, ходити довкола з руками в кишенях і давати вказівки, що треба робити і як його зробити. Така моя діяльна вдача. Я не можу інакше.

Одначе цього разу я не сказав ні слова, а заходився пакувати валізу. Це діло забрало в мене більше часу, ніж я гадав спершу, але нарешті я його скінчив, сів на валізу й защібнув ремені.

— А черевиків ти хіба не думаєш класти? — спитав Гарріс.

Я озирнувся й побачив, що справді забув покласти їх. Чисто Гаррісова манера. Не міг сказати, поки я ще не защібнув валізи й не позатягував ременів. А Джордж роззявив пащу й зареготав отим своїм дурнуватим оглушливим реготом, що завжди страшенно дратує мене.

Я розкрив валізу й уклав туди черевики; а як уже зібрався знов її защібати, мене вразила жахлива думка. Чи вклав я свою зубну щітку? Не знаю, як воно так виходить, але я ніколи не пам’ятаю, чи вклав зубну щітку.

Та зубна щітка в дорозі не дає мені спокійно дихнути, геть затруює життя. Буває, серед ночі мені присниться, ніби я забув узяти зубну щітку; я схоплююсь, облитий холодним потом, і починаю шукати її. А вранці вкладаю її у валізу, ще не почистивши зубів, і мушу знов розпаковуватися, щоб її знайти, а знаходжу неодмінно аж на дні валізи. Потім спаковуюся вдруге, а щітку вкласти забуваю, і доводиться в останню мить прожогом бігти по неї нагору, а на вокзал везти в кишені, загорнену в носовичок.

Звичайно, і цього разу мені довелося викласти з валізи геть усе, і, звичайно, щітки я не знайшов. Я перевернув усі речі, довівши їх до такого стану, в якому, вони, певне, були до створіння світу, коли ще панував первісний хаос. Гаррісова й Джорджева щітки, звичайно, трапились мені на очі разів по вісімнадцять, але моєї не було. Я брав з валізи всі речі одну за одною, піднімав і трусив. Нарешті щітка знайшлася в одному з черевиків. Я спакував валізу ще раз.

Коли я скінчив, Джордж запитав, чи вкладене мило. Я відказав, що мені начхати, вкладене воно чи ні, стукнув покришкою, затяг і защібнув ремені — й раптом згадав, що вклав туди свій кисет із тютюном. Довелося розщібати знову. Коли я скінчив остаточно, було вже п’ять хвилин на одинадцяту, а ми ж іще мали спакувати кошики. Гарріс сказав, що нам лишилося менше дванадцяти годин до від’їзду, тому, мабуть, краще буде, коли решту впорають вони з Джорджем. Я погодився й сів у крісло, а вони взялись до роботи.

Почали вони бадьоро, очевидно з наміром показати мені, як треба пакуватись. Я не озивався й словом, тільки чекав. Коли Джорджа повісять, Гарріс стане найгіршим пакувальником у світі; отож я дивився на гору тарілок, чашок, чайників, пляшок, банок, пирогів, спиртівок, бісквітів, помідорів і т. ін. і передчував велику втіху.

Я не помилився. Вони почали з того, що розбили чашку. Просто щоб показати, на що вони здатні, й розбудити в мені інтерес.

Потім Гарріс поставив банку з полуничним варенням на помідор і роздушив його; довелось вишкрібати помідор з кошика чайною ложкою.

Тоді настала Джорджева черга: він наступив на масло. Я нічого не сказав, тільки підійшов ближче, сів на краєчок столу й стежив за ними. Але це дратувало їх навіть дужче, ніж якби я щось казав. Вони нервувалися, метушились, наступали на все, відкладали то одне,

1 ... 9 10 11 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"